Уряд ФРН затвердив першу Національну стратегію безпеки Німеччини, в якій Росію назвали головною загрозою «світу та безпеці».
Воістину, Кремлю вдалося практично неможливе. Українська авантюра Москви – повномасштабне вторгнення в суверенну і незалежну державу, призвела до того, що НАТО розширилося і набуло серйозного стимулу для подальшого свого розвитку, а «російська загроза» знову стала трендом у Європі.
Закріпленою в доктринальній стратегії Німеччини (посилання для тих, хто читає німецькою), в якій Росію назвали головною загрозою «миру та безпеки». І в повідомленні якої прямо говориться: «Головне завдання нашої політики безпеки – гарантувати, щоб ми могли продовжувати жити в нашій країні у світі і свободі. Для цього ми непохитно віддані НАТО та ЄС і зміцнюємо бундесвер для виконання його основної місії – оборони країни та альянсу».
Цитата: «Розпочавши вторгнення в Україну, РФ показала, що прагне зруйнувати державний суверенітет, територіальну цілісність, культурну ідентичність сусідньої країни. Росія ставить під загрозу стабільність у регіоні, зокрема через нарощування озброєння». А також: “Москва намагається дестабілізувати демократичні суспільства в Європі, послабити ЄС та НАТО“..
Про те, що стратегію буде прийнято, заговорили ще в грудні 2021 року, коли Олаф Шольц, якого в Кремлі іронічно величали «непомітним канцлером» та «бундесутенком», обійняв посаду. Але потрібно відверто сказати, що перші варіанти цієї стратегії, представлені розробниками через півтора-два місяці, мали цілком «вегетаріанський характер».
Без різких формулювань, без конкретики, з розпливчастим переліком загроз на кшталт «міжнародного тероризму» та «змін клімату». При читанні цих варіантів буквально фізично відчувалося, що кожен абзац у них був написаний з огляду на «зелених», пацифістів та інших опозиційних політичних сил, що прийшли до влади, «а як би чого не вийшло».
І тут треба відверто визнати, що якщо Путін, ухвалюючи рішення про вторгнення в Україну, відверто недооцінював можливості та здатності Заходу до протистояння/відсічі російським діям, то й Захід чинив також недооцінюючи готовність Путіна до завідомо провальних авантюр.
Тим більше – у Німеччині, де довго жила романтична легенда про германофілію російського президента та його спрямованість до партнерства та тісні економічні зв’язки з Берліном.
Але пролунало 24 лютого 2022 року. Після чого події почали наростати як снігова куля, включаючи сюди і «чудеса» путінського Газпрому. У Європі і припустити не могли, що Кремль піде на енергетичний шантаж, який найболючіше бив саме по Берліну – дякую Герхарду Шредеру та Ангелі Меркель. Щоправда, якщо перший був пропаленим ділком, який працював виключно на власну кишеню, то Меркель була, очевидно, останнім романтиком осі «Москва-Берлін».
Втім, суті це не змінює. Німеччина заплатила найвищу ціну у Євросоюзі за залежність від російського газу. Нещодавно глава берлінського МЗС Анналена Бербок заявила, що Німеччині кожен поставлений із Росії кубічний метр газу, закуплений і поставлений на шкоду національній безпеці, а за обсягами імпорту – і здоровим глуздом, обійшовся за потрійною ціною.
Нарешті, німці зрозуміли, що в ціну стратегічного товару входить і вартість стратегічної безпеки. І дві ціни зверху — це і є та сама плата, яку сьогодні німці виплачують за два десятиліття правління корумпованих наскрізь колишніх канцлерів. Дешевий російський газ виявився ще одним міфом, що насаджується Кремлем, за який Берліну довелося розплатитися терміновою і дорогою перебудовою свого енергетичного балансу, а тепер – платити за участь у коаліції «Раммштайн».
На щастя, німецький істеблішмент зумів як вчасно зрозуміти, так і сформулювати для себе адекватну відповідь на питання Who is містер Путін. Саме «тихий» Шольц став тією людиною, яка допомогла в цьому німцям, – і саме він став тим політиком, який повернув Німеччині стратегію формулювання вірних відповідей на загрози її національній безпеці. Він же й наполягав на тому, щоб перша в історії ФРН Стратегія національної безпеки стала не набором благих побажань, «за все добре проти всього поганого», а гранично конкретним документом, який прописує шляхи вирішення загроз, що постали перед Берліном.
Такого в Німеччині не було з часів закінчення Другої світової війни, але не доводиться сумніватися, що у Берліна незабаром з’являться послідовники і НАТО, і ЄС.
Якщо коротко, німецька стратегія включає три основні компоненти, три стовпи.
По-перше, активнае зростання військових витрат, включаючи досягнення мети НАТО в 2 відсотки валового внутрішнього продукту з наступного року, і концентрація на стримуванні, а не на роззброєнні та мирних ініціативах, які, як правило, залишаються без відповіді.
По-друге, досягнення стійкості, під якою розуміється здатність Німеччини та її союзників надійно захистити свої цінності, зменшити економічну залежність від ймовірних суперників, надійно захищати Статут Організації Об’єднаних Націй та верховенство закону.
І, по-третє, посилення боротьби проти шпигунства та диверсій, внесок у зміцнення загальноєвропейської технологічної бази безпеки та оборони, а також нарощування потенціалу ФРН у космічній галузі.
Шольц зумів стати справжнім німецьким орлом. І зробив те, що так потрібно Берліну, Євросоюзу та колективному Заходу – обрав стратегію ізоляції Росії. Такого в Німеччині не було з часів закінчення Другої світової війни, але не варто сумніватися, що у Берліна незабаром з’являться послідовники і в НАТО, і в ЄС. Російському МЗС та Кремлю загалом можна лише аплодувати: молодці, то тримати! Адже немає в ізоляції початку, немає в ізоляції кінця.