Путінізм загнав у глухий кут і самого президента РФ Володимира Путіна, і всю Росію: війна проти України поступово виснажує країну, але виходу з неї немає. Такий висновок робить історик Майкл Кіммедж.
Як передає “Хвиля”, колонку опублікувала The New York Times.
Свою статтю Кіммедж починає з відсилання до п’єси Жан-Поля Сартра “За зачиненими дверима” про пекло без виходу. За його словами, через понад чотири роки після початку повномасштабного вторгнення путінізм досяг моторошної рівноваги, яка насправді є пасткою для всіх.
На поверхні все виглядає спокійно. Путін знайшов спосіб фінансувати дорогу війну, уникнути економічного колапсу і набирати рекрутів – переважно через великі грошові виплати. Росія не ізольована, а Кремль контролює ситуацію всередині країни, попри ознаки невдоволення серед зубожілих громадян.
Але вести війну і вигравати її – не одне й те саме, наголошує історик. У Путіна майже не залишилося інструментів ескалації. Примусова мобілізація дала б перевагу, але стала б украй непопулярною. Ядерна зброя, на думку Кіммеджа, була б жахливим варіантом: вона не гарантує перемоги, але ризикує спровокувати жорстку відповідь США та Європи або розрив із Китаєм – найважливішим союзником Москви.
Просто піти з України Путін теж не може. Якби РФ погодилася на врегулювання по нинішній лінії фронту, у нього не залишилося б нічого, окрім вузької смуги території на півдні України. За оцінкою автора, пред’явити такий малий “приз” росіянам, які втратили рідних, означало б визнати безглуздість війни.
“Якщо у Путіна немає виходу з війни, то у звичайних росіян поки немає виходу з путінізму”, – пише Кіммедж. На його думку, нещодавні протести трактують хибно: невдоволення реальне, але його суть – у відчутті, що путінізм, попри всі провали, виглядає нескінченним.
Сьогодні президент РФ не стикається ні з антивоєнним рухом, ні з опозиційною партією і може репресувати громадян на власний розсуд. Кіммедж нагадує, що більшість росіян так чи інакше працюють на державу, але не мають жодного впливу на те, як вона керується.
Історик називає Путіна неперевершеним авторитарним правителем, але посереднім главою держави і поганим управлінцем економікою. За його словами, з кожним ударом по російській території війна руйнує добробут самих росіян, і ця хитка рівновага не може тривати вічно. Шлях до компетентного російського керівництва тепер вимагає розпаду путінізму, а сам відхід Путіна здатен зруйнувати ту стабільність, яку він намагався нав’язати.