Банк Восток запровадив загороджувальний тариф — комісію 30% від залишку за перерахування коштів при припиненні ділових відносин із клієнтами, пише Мінфін з посиланням на повідомлення читача.
Користувач розповідає, що банк запровадив цю комісію тихо, назвав її «грабіжницькою» та пропонує банку скасувати її. На запит Мінфіну Банк Восток обіцяв пояснити свою позицію, але на момент публікації відповіді не надав.
Що про це каже НБУ
Раніше Мінфін вже висвітлював тему загороджувальних тарифів і отримав відповідь від НБУ, з якої випливає, що банки не мають права застосовувати до громадян штрафні санкції через порушення у сфері фінансового моніторингу. Водночас, як бачимо, банки продовжують застосовувати таку практику.
«Це своєрідна страховка банку, який змушений дотримуватись жорстких вимог щодо фінмоніторингу, — пояснив логіку поведінки банків один із банкірів на умові анонімності. — Так, це спричиняє незадоволення частки клієнтів, але відсікає тих, хто зловживає банківськими послугами. За умови, що за це банк може отримати великий штраф від регулятора, подібні перестороги можуть дещо пом’якшити втрати».
Уникати ризиків, замість управляти ними, — тактика, яка також може бути спричинена надто жорсткими штрафами з боку регулятора. Це, зі свого боку, призводитиме до нерегульованих каналів переміщення коштів. Опосередковано про це може свідчити статистика Нацбанку щодо збільшення готівкових коштів в обігу. Зокрема, обсяг надходжень готівки до кас банків за перший квартал збільшився, порівнюючи з аналогічним періодом, на 13,2% і склав 712,6 млрд грн. Видачі готівки з кас банків зросли на 8,4% і сягнули 703,5 млрд грн.
«На мій погляд, вже можна робити певні висновки. Адже збільшення готівки в обороті — це дзвіночок», — пише народний депутат Ніна Южаніна.
Як коментують ситуацію юристи
Нікіта Муренко, керуючий партнер ЮК «Муренко, Курявий і Партнери», вважає, що встановлення так званих „загороджувальних“ комісій у розмірі 20−30% — це спроба банків створити собі фінансовий резерв для покриття можливих штрафів із боку Національного банку у випадку недотримання процедур фінансового моніторингу. Але, з юридичного та етичного погляду, така практика є неприйнятною. Юрист пояснює, що клієнт банку не повинен компенсувати банку його операційні або регуляторні ризики.
«Так само, як покупець у супермаркеті не повинен сплачувати додаткову націнку через страхи продавця перед контролюючими органами», — наводить він приклад.
Банк, каже Нікіта Муренко, обираючи працювати на фінансовому ринку, добровільно погоджується нести усі регуляторні ризики за рахунок власних систем внутрішнього контролю і управління ризиками, а не за рахунок споживачів. Друга сторона медалі — однобоке застосування вимог фінансового моніторингу, впевнений він.
«Національний банк сьогодні орієнтується на виконання міжнародних стандартів у сфері протидії відмиванню коштів та фінансуванню тероризму. Однак реальна практика імплементації цих стандартів в Україні суттєво відрізняється від підходів, які застосовуються у країнах Європейського Союзу», — вважає Нікіта Муренко.
В ЄС, за його словами, система перевірки клієнтів є структурованою, прозорою, прогнозованою. В Україні ж механізми фінансового моніторингу часто діють хаотично, без належної аргументації, формальної логіки або зрозумілого порядку інформування клієнтів про причини обмежень чи блокування рахунків.
Фактично, додає юрист, на клієнта покладається обов’язок «доводити свою невинуватість» без наявності належних підстав для підозри. Це створює серйозний дисбаланс у взаєминах банку і клієнта та руйнує довіру до банківської системи загалом.
Клієнтам юрист радить:
- Бути уважними до умов обслуговування і змін у тарифах.
- Вимагати від банків письмові пояснення їхніх дій.
- У разі порушення прав — звертатися зі скаргами до НБУ та суду.