Відтоді, як під час пандемії COVID-19 ми усвідомили, наскільки важливий наш нюх, учені почали глибоко вивчати світ запахів. Нещодавно вони виявили дещо справді дивовижне: запахи таких речей як фрукти, що дозрівають, або закваска для тіста можуть змінювати роботу наших генів, до того ж не тільки в носі, а й в усьому тілі, запускаючи процеси, що допомагають нашому організму, пише ScienceAlert.
Це відкриття змусило вчених замислитися над тим, що, можливо, за допомогою запахів можна боротися навіть із такими небезпечними хворобами як рак або попереджати розвиток різних хвороб мозку. Не йдеться про заміну хіміотерапії на звичайне нюхання бананів. Це лише початок шляху цього методу — його вивчення перебуває на етапі експериментів із плодовими мушками та мишами, а не випробуваннях на людях. До того ж ми ще багато чого не знаємо про можливі побічні ефекти таких способів стимуляції нашого організму.
Анандасанкар Рей, учений із Каліфорнійського університету в Ріверсайді, сильно здивувався, коли результати дослідження натякнули на те, що запахи можуть вплинути на гени в тих частинах тіла, які взагалі не мають стосунку до нюху. Рей і його команда використовували сполуку під назвою діацетил — саме вона надає деяким продуктам маслянистого запаху та використовується в попкорні й деяких сумішах для вейпа. Коли вони піддали впливу діацетилу плодових мушок і мишей, він викликав шквал активності в їхніх генах, навіть у мозку і легенях.
HDAC (гістонова деацетилаза) — це фермент, який допомагає контролювати активність генів, змінюючи структуру гістонів, білків, навколо яких обвивається ДНК. Діацетил порушує роботу HDAC, який зазвичай стежить за чистотою та порядком у нашій ДНК. Коли HDAC зупиняє свої процеси, гени стають трохи комунікабельнішими. Ця комунікація може виявитися корисною для лікування деяких захворювань, наприклад раку крові, для лікування якого вже використовуються інгібітори HDAC.
Вони також виявили, що діацетил гальмує розвиток ракових клітин у чашці Петрі й уповільнює розвиток захворювань мозку в мух. Це важлива новина, оскільки вона вказує на те, що звичайні запахи можуть робити набагато більше, ніж просто допомагати нам вловлювати певні аромати.
Але в діацетилу є й зворотний бік. Вдихання занадто великої його кількості може призвести до неприємного захворювання легенів, відомого як “попкорнова легеня”. Ця дивна на перший погляд назва з’явилася, тому що вперше подібне ушкодження легень було виявлено в працівників американських заводів із виробництва попкорну. На рентгені їхні альвеоли були схожі на кульку попкорну, що вибухнула. Тож Рей шукає інші пахучі сполуки, які можуть бути безпечнішими й такими ж ефективними.
Також дослідження вчених не було позбавлене критики. Деякі експерти хотіли б глибше вивчити, чому та як ці запахи впливають на наші гени. До того ж залишається під великим питанням, що станеться з нашим організмом на генному рівні, якщо ми постійно перебуватимемо поруч із цими запахами. Зрештою, навіть усе найкраще зазвичай корисне в міру.
Попри критику та поточні недоліки, крім потенційних проривів у медицині, це дослідження може змінити ситуацію у світі сільського господарства. У рослин є схожі ферменти, що контролюють гени, і вони сильно реагують на хімічні речовини в повітрі. Можливо, одного разу ми використовуватимемо аромати, щоб допомогти культурам рости сильніше.
І хоча ми ще не дійшли до того, щоб просто вдихати цілющі запахи в разі серйозних захворювань, це дослідження відкриває абсолютно нові горизонти для науки, які можуть змінити наше ставлення до повітря, яким ми дихаємо, і до запахів, із якими ми стикаємося щодня.