Європа зазнає дедалі більшого тиску з боку агресивної Росії, одночасно маючи справу з США, які стають усе більш віддаленими. Континент досяг переломного моменту: або Європа стане самостійною геополітичною силою, або перетвориться на другорядну фігуру, жертву у фрагментованому світі, пише оглядач Гал Брандс у статті для Bloomberg.
Тиск з боку Москви не слабшає. Війна РФ проти України стала облогою зовнішніх оборонних рубежів Європи. Агресивна гібридна війна погіршує ситуацію. Цього місяця літаки та дрони РФ літали над Польщею, Естонією та Румунією, і не виключено, що саме російські БПЛА літали також і над Данією та Норвегією.
Президент США Дональд Трамп продемонстрував вкрай суперечливу реакцію на повітряні провокації Росії і здебільшого тримається осторонь від участі у відповіді НАТО на такі інциденти. Це частина ширшої тривожної моделі поведінки Трампа: вимога до Данії віддати Гренландію; нав’язування Європі асиметричної торговельної угоди; різке скорочення підтримки від США для держав НАТО, що межують з Росією, політична підтримка проросійських сил, включаючи партію “Альтернатива для Німеччини” та угорського прем’єр-міністра Віктора Орбана.
Трамп також послідовно звинувачує у війні Україну, а не Росію. Нещодавно він зажадав, щоб європейські країни практично розірвали торговельні відносини з Китаєм в обмін на більш жорсткі санкції США проти РФ — навіть попри те, що США прагнуть укласти власну торговельну угоду з Пекіном. Основний внесок Трампа в трансатлантичну безпеку, який полягає в тому, щоб спонукати європейські держави витрачати більше коштів на свої збройні сили, може стати першим кроком до часткового виведення американських військ з континенту.
Росія стає дедалі більшою загрозою, тоді як Америка — більш відстороненою та ворожою. Реакцією більшості європейських лідерів на зміну політики США стали спроби “задобрити” Трампа.
Генеральний секретар НАТО Марк Рютте навіть назвав Трампа “татком”. Група лідерів країн ЄС — Фрідріх Мерц з Німеччини, Еммануель Макрон з Франції, Джорджа Мелоні з Італії та інші, поспішили до Вашингтона минулого місяця, щоб завадити Трампу укласти мирну угоду, яка була б не на користь Україні. Глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн рекламувала нерівноправну торговельну угоду між США та ЄС як основу нових трансатлантичних відносин.
Лестощі до антиєвропейського президента США можуть здаватися дипломатичною стратегією. Насправді ж це жорсткий маневр, породжений слабкістю та відчаєм.
Не можна заперечувати, що трансатлантичні зв’язки слабшають. Увага Америки прикута до Азії через виклики з боку Китаю. Трамп перетворює Америку на неоімперську супердержаву у зовнішній політиці й реалізує неліберальний проєкт всередині країни. Європа може одного дня опинитися в пастці між мстивою Росією, неомеркантилістським Китаєм і відверто експлуататорськими США.
Європейські лідери це розуміють: континент, як сказав Мерц у лютому, повинен “досягти незалежності від США”. Однак на цей момент розрив із Вашингтоном просто посилив би вразливість Європи. Дипломатичне самоприниження — це спосіб виграти час, відклавши розрив трансатлантичних відносин доти, доки континент не зміцниться.
Військові витрати зростають, хоч і повільно, до нового стандарту НАТО — 3,5 % ВВП. Деякі країни Альянсу, такі як Польща, перевищують цей показник. Німецькі виробники зброї розширюють оборонно-промислове співробітництво з Україною, а європейські держави повільно зменшують залежність від мінливого Вашингтона: свідченням цього є нещодавнє рішення Данії придбати французько-італійські системи протиповітряної оборони замість американських Patriot.
Європейська військова допомога Києву перевищує американську. Це може не допомогти українцям перемогти, але не має дозволити їм програти — і тим самим відтермінувати момент, коли російський диктатор Владімір Путін зверне всю свою “злісну увагу” на Європу.
Важко побачити будь-яку хорошу альтернативу — і легко уявити, як ця стратегія все ще може провалитися.
Європі наразі далеко до досягнення серйозного прогресу у сфері оборони, а також економічної конкурентоспроможності. Існує також дефіцит стратегічної наполегливості. Вимога Трампа щодо європейської торговельної війни проти Китаю була цинічною, але вона викрила лицемірство лідерів, які називають війну РФ проти України екзистенційним викликом, але ухиляються від болісних заходів, необхідних для перемоги в ній.
Отже, можливо, що Європа залишиться в стані слабкості та розбрату. Також можливо, що Європа знову стане місцем ненависті та насильства. Протягом десятиліть американська безпекова ковдра придушувала внутрішні суперечності на європейському континенті. Якщо цю ковдру зняти, коли континент переозброюється, а праві націоналістичні рухи набирають політичної сили, можливо, старі суперечки за лідерство спалахнуть і одного дня стануть смертельними.
З сьогоднішньої точки зору гіперконкурентна Європа здається віддаленою проблемою. Але старі демони, ув’язнені американським лідерством, можуть вийти на волю, коли це лідерство зникне.