У Східних Піренеях археологи вперше отримали прямі докази того, що римляни видобували золото ще у III–IV століттях нашої ери. Давні копальні працювали не як шахти, а як масштабна гідравлічна система, де головним інструментом була вода.
Про це йдеться у дослідженні журналу Land, яке також описало SciTechDaily.
Дослідження провели науковці з Autonomous University of Barcelona та University of A Coruña. Вони працювали на території комплексу Les Guilleteres d’All у каталонській частині Східних Піренеїв.
Археологи застосували метод оптично стимульованої люмінесценції — OSL. Він дозволяє визначити, коли мінеральні зерна востаннє перебували під сонячним світлом.
Аналіз осадів показав, що гідравлічні структури використовували приблизно у III–IV століттях нашої ери. Це стало першим точним датуванням римського видобутку золота в цій частині Піренеїв.
Йдеться про алювіальне золото — дрібні частинки металу, які накопичувалися у річкових відкладах. Римляни не прорубували глибокі шахти, а використовували потоки води для розмивання схилів та промивання золотоносного ґрунту.
Для цього вони будували резервуари, канали та спеціальні гідравлічні споруди. Вода вимивала пісок, глину й гравій, а важкі частинки золота осідали окремо.
Вчені наголошують, що знайшли не “скарб”, а сліди цілої системи промислового видобутку. Саме це робить відкриття особливо важливим для історії Римської імперії.
Дослідники також припускають, що копальні були пов’язані з римським містом Iulia Libica, яке розташовувалося неподалік і могло контролювати видобуток ресурсів.
Археологи зазначають, що золото мало стратегічне значення для Риму. Воно використовувалося для карбування монет, утримання армії та підтримки економіки імперії.
У дослідженні підкреслюється, що Піренеї були не лише природним кордоном між регіонами, а й важливим ресурсним ландшафтом, де римляни активно використовували інженерію та воду для промислового видобутку металів.