Дослідники вперше пробурилися на рекордну глибину під Західно-Антарктичним льодовиковим щитом і знайшли докази того, що мільйони років тому тут міг існувати відкритий океан. Команда проаналізувала лід та осад, які зберігають інформацію про періоди потепління на планеті й можуть допомогти спрогнозувати майбутнє танення льодовиків.
Про це повідомило видання Science Alert.
Йдеться про регіон, що містить стільки льоду, що його повне танення може підняти рівень Світового океану на 4–5 метрів. Дослідження провела міжнародна група з 29 учених.
Буріння відбувалося на льодовиковому підйомі Крері на шельфовому льодовику Росса. Науковці пройшли 523 метри льоду та ще 228 метрів давніх порід і мулу під ним. Проєкт очолили представники Наук про Землю Нової Зеландії, Університету Вікторії у Веллінгтоні та Антарктиди Нової Зеландії.
Отримані зразки охоплюють період до 23 мільйонів років. Частина осадів відповідає типовим відкладенням під льодовиковим щитом, однак дослідники також виявили фрагменти мушель і рештки морських організмів, яким потрібне світло. Такий матеріал характерний для відкритого океану або краю шельфового льодовика, де відколюються айсберги.
Раніше вчені припускали, що цей регіон міг бути відкритим океаном, що свідчило б про відступ шельфового льодовика Росса і можливий колапс Західно-Антарктичного льодовикового щита. Водночас залишалося незрозумілим, коли саме це сталося. Нові дані вперше дають послідовний запис змін довкілля і прямі докази існування відкритої води в цьому районі.
Попередній аналіз свідчить, що зразки охоплюють періоди, коли середня глобальна температура Землі була приблизно на 2 °C вищою за доіндустріальний рівень. Це особливо важливо з огляду на сучасне потепління.
Супутникові спостереження останніх десятиліть фіксують прискорену втрату маси льодовикового щита. Водночас залишається невизначеність щодо того, яке підвищення температури може спровокувати стрімкий відступ льоду. Досі моделісти спиралися переважно на геологічні дані з віддаленіших районів.
Буріння завершили в січні. Зразки керна транспортували більш ніж за 1100 кілометрів через шельфовий льодовик Росса до бази Скотт, звідки їх доправлять до Нової Зеландії для подальших досліджень.