Супутник Сатурна Титан виявився найбільш схожим на Землю серед усіх відомих об’єктів Сонячної системи. Вчені виявили там річки, моря, озера, хмари й опади, однак замість води на ньому панує зовсім інша рідина.
Про це повідомляє SpaceDaily.
За даними NASA, Титан залишається єдиним відомим об’єктом Сонячної системи, крім Землі, де на поверхні постійно існує рідина. Попри надзвичайно суворі умови, тут працює повноцінний гідрологічний цикл, дуже схожий на земний.
Проте головна особливість супутника полягає в тому, що замість води тут циркулюють рідкі метан та етан. Вони випаровуються, формують хмари, випадають у вигляді дощу, наповнюють річки й озера, а потім знову переходять у газоподібний стан.
Поверхня Титана також суттєво відрізняється від земної. За температури близько -179 градусів Цельсія водяний лід стає настільки міцним, що за твердістю нагадує граніт, а саме по ньому течуть річки з рідкого метану, поступово прорізаючи свої русла.
Основну інформацію про супутник учені отримали завдяки міжнародній місії Cassini-Huygens. Через дуже щільну атмосферу поверхню неможливо побачити звичайними методами, тому зонд Cassini понад десять років досліджував її за допомогою радара.
Важливим етапом стала посадка зонда Huygens у січні 2005 року. Під час спуску він зафіксував розгалужені річкові долини, а після приземлення передав на Землю знімки поверхні з округлими уламками водяного льоду, які виглядали так, ніби їх тривалий час шліфував потік рідини. Дослідники припускають, що апарат сів у висохлому руслі давньої річки.
Більшість морів Титана розташована поблизу північного полюса. Найбільше з них — Кракен-Маре — перевищує за площею Каспійське море, а його глибина в окремих місцях, за оцінками науковців, сягає кількох сотень метрів.
Друге за величиною море — Лігея-Маре — заповнене переважно рідким метаном, тоді як у Кракен-Маре міститься більше етану. До цих морів впадають численні річки, майже так само, як це відбувається на Землі.
Попри зовнішню схожість ландшафтів, умови на Титані залишаються цілком інопланетними. Його атмосфера переважно складається з азоту, але вона значно щільніша за земну, а сила тяжіння становить лише близько однієї сьомої від земної.
Через це краплі метанового дощу можуть бути значно більшими та падати набагато повільніше. Крім того, на орбіті Сатурна сонячного світла дуже мало, тому погодні процеси відбуваються значно повільніше, а опади залишаються рідкісними й іноді випадають у вигляді потужних, але нечастих злив.
За словами дослідників, Титан цікавий не тому, що є “другою Землею”. Він демонструє, що однакові фізичні процеси можуть формувати схожі ландшафти навіть у світах, де замість води течуть річки з рідкого метану.