Кит, відомий своїми незвичними звуками на частоті 52 герци, роками вважався “найсамотнішим у світі”. Проте сучасні дослідження свідчать, що ця історія, найімовірніше, є красивим міфом, а не науково підтвердженим фактом.
Про це повідомляє SpaceDaily.
Загадковий сигнал уперше зафіксували наприкінці 1980-х років американські підводні гідрофони, які спочатку були створені для виявлення підводних човнів у період холодної війни. Протягом понад десяти років дослідники відстежували джерело цих звуків, однак так і не змогли побачити саму тварину, визначити її вид або отримати генетичні зразки.
Особливістю цього кита стали вокалізації з частотою близько 52 герц. Це значно вище, ніж у синіх китів і фінвалів, які зазвичай спілкуються на частотах від 10 до 30 герц. Саме ця відмінність породила припущення, що інші кити нібито не чують його сигналів, через що тварина приречена на самотнє життя.
Втім, науковці наголошують, що доказів цієї теорії не існує. За їхніми словами, вусаті кити здатні сприймати широкий діапазон низьких частот, зокрема й 52 герци, тому вони, найімовірніше, чули незвичайний сигнал.
Дослідники також пояснюють, що відсутність відповідних звуків у записах гідрофонів не означає, що кит подорожував наодинці. Такі системи фіксують лише частину звукової картини океану й не можуть показати, чи перебували поруч інші кити або чи взаємодіяли вони без використання голосових сигналів.
Ким саме був загадковий морський мешканець, досі невідомо. Серед основних версій — синій кит або фінвал із незвичною вокалізацією, гібрид двох видів або навіть кілька різних китів, здатних видавати схожі сигнали.
Науковці зазначають, що історія про “найсамотнішого кита у світі” виникла радше через людську схильність наділяти тварин людськими емоціями. Єдине, що достеменно відомо, — у північній частині Тихого океану багато років пересувався кит із унікальною акустичною сигнатурою, походження якої досі залишається загадкою.