Європа приваблює молодь не лише престижними університетами, а й шансом поєднати навчання з підробітком. Для багатьох українських студентів це важливий аргумент: стипендій часто не вистачає, а життя у великих містах недешеве. Та умови працевлаштування відрізняються від країни до країни — десь працювати можна без жодних дозволів, а десь доведеться пройти крізь бюрократичні процедури.
У частині європейських країн достатньо просто мати студентський квиток, щоб офіційно влаштуватися на роботу. Такі можливості відкриті, зокрема, у Франції, Польщі, Швеції, Ірландії чи Великій Британії. Це значно полегшує життя тим, хто хоче одразу після занять йти підробляти офіціантом, касиром чи асистентом у компанії.
Водночас в Іспанії, Нідерландах, Норвегії чи на Кіпрі без спеціального дозволу нікуди — навіть якщо студент уже знайшов місце і готовий приступити завтра. Дозвіл потрібен також у низці інших країн, і часто саме цей момент стає «пасткою» для іноземців, які не врахували додаткових вимог.
Щодо робочого часу, то у більшості країн встановлений ліміт у 20 годин на тиждень під час навчання. Винятки є — наприклад, у Нідерландах дозволяють не більше 16 годин, а в Люксембурзі — лише 15. Але під час канікул обмеження знімаються, і студенти можуть працювати повний день, накопичуючи гроші на наступний семестр.
Що ж до зарплат, то різниця вражає. У Болгарії чи Угорщині студент годинами працює за 3–4 євро, тоді як у Люксембурзі або Ісландії платять у середньому 17–19 євро за годину. У Німеччині чи Франції ставка коливається біля 10–12 євро. Це означає, що у Великій Британії студент реально може заробити понад тисячу фунтів на місяць, а в Італії ледве назбирає 600–700 євро.
Зрозуміло, що при виборі країни важливі не лише зарплати. Молодь дивиться і на вартість житла, і на якість освіти, і на перспективи залишитися після диплома. Не випадково Німеччина, Франція та Велика Британія залишаються лідерами серед студентів: тут і престиж, і гроші, і можливості для майбутнього.