Дедалі більше українських біженців влаштовуються на роботу в Чехії. За останніми даними, вже 80% економічно активних українців працевлаштовані. Але разом із цим – і все більше історій про складні умови, з якими вони стикаються.
Згідно з дослідженням “Голосу українців”, передає “Радіо Свобода”, понад 60% працюючих біженців відчувають фінансовий тиск, кожен третій – без правового чи соціального захисту, а багато хто працює на важких і нестабільних роботах нижче своєї кваліфікації.
Часто за зарплату, яка нижча за середню по країні.
Одну з таких історій розповіла Наталія Павленко із Василькова (Київська обл.). У 2022 році вона влаштувалася на роботу до друкарні в Празі, через оголошення в Facebook від жінки на ім’я Марія. Пізніше з’ясувалося, що компанія оформлена на її чоловіка Яромира Благака, а сама Марія – співвласник фірми.
Наталі запропонували підписати договір DPP – короткостроковий контракт, за яким можна працювати не більше 300 годин на рік. Але, за словами Наталії, вона працювала по 8-12 годин, включаючи нічні зміни та навіть суботи. Про захист не йшлося: ні масок, ні рукавичок, ні спецодягу. Розчинники та фарби доводилося змивати руками.
За три місяці роботи їй так і не виплатили більшу частину заробленого – майже 46 тисяч гривень. Перед від’їздом додому в Україну (про яке вона попереджала двічі), після багаторазових прохань, їй перерахували лише 8,6 тисячі гривень – і то в останній момент.
Наталя каже: “Я вибила їх такими просто силами! Я їй щодня казала: «Маша, коли будуть гроші? Маша, коли ви надішлете гроші? Коли будуть гроші?». Бо кажу, мені потрібно було внести оплату за оренду”.
Наталя працювала у празькій друкарні три місяці – з квітня по червень 2022 року. За її підрахунками, вона відпрацювала понад 420 годин і мала отримати близько 42 тисяч крон (понад 70 тисяч гривень). Але не дочекалася й половини.
Роботодавці (подружня пара Благаки) стверджують, що Наталя нібито проходила “навчання” і тому платити за два місяці вони не зобов’язані. За їхніми словами, з нею була усна домовленість про те, що вона залишиться надовго та навчання окупиться згодом.
Але сама Наталя такої домовленості не пам’ятає: “Нічого я їм не обіцяла. На той час я не збиралася довго залишатися в Чехії”. Каже, чула від Благаки зовсім інші пояснення: чи то замовник затримав оплату, чи то грошей немає взагалі.
Коли ситуація зайшла в глухий кут, Наталя звернулася за допомогою до громадської організації “Іноземець – не раб”, яку очолює Ярослав Чепа.
Він розповів, що це поширена схема: роботодавець спочатку платить хороші гроші, щоб “заманити” людину, а потім урізає зарплату та обіцяє заплатити “пізніше”. Іноді такі працівники місяцями живуть на 11 тисяч крон, сподіваючись, що колись таки розрахуються. Але зрештою – звільнення і жодних грошей.
За словами Міністерства праці Чехії, тип договору, за яким працювала Наталія (DPP), взагалі не повинен використовуватися для такого навантаження. Він обмежений 300 годин на рік. Все, що понад – має оплачуватись за повноцінним трудовим договором з усіма правами: відпусткою, внесками та захистом.
Проблема, за словами Чепи, у тому, що багато українців не читають договорів, не перевіряють роботодавців, вірять на слово.
“Наші люди багато роблять помилок в тому, що вони йдуть на роботу, не читаючи договори, які підписують. Навіть елементарно – не дивляться в інтернеті відгуки про цю фірму, що вона з себе представляє, чи була десь замічена, чи ж десь в пресі писали. Вони просто сліпо вірять, що якщо їм пообіцяли, що їм дадуть 200 крон за годину, вони йдуть туди працювати. Це є одна з основних великих проблем”, – каже він.
Згідно з дослідженням, середня зарплата у чоловіків-біженців – 197 крон на годину, у жінок – 173. Але багато хто отримує і по 100, особливо ті, хто погано розмовляє чеською або лише навчається у вузі.
“Коли наші почнуть поважати один одного, стояти за себе, то я думаю, що тут набагато легше буде працювати – і ніхто тебе не буде обманювати”, – каже Чепа.