Сотні років люди були переконані: щойно страус бачить небезпеку, він одразу ж занурює голову в пісок, як наче б це мало магічно позбавити його проблем. І ця безглузда версія стала символом самообману, тож фразеологізм “ховати голову в пісок” закріпився за кожним, хто намагається уникнути реальності. Але чи справді це так?
Як пише LiveScience, римський натураліст Пліній Старший, мабуть, був першим, хто спостерігав, як ці дивовижні створіння, сховавши голову в якісь кущі, наче відчувають себе абсолютно невидимими для світу. “Їхня величезна дурість, мабуть, така ж вражаюча, як і їх здатність перетравлювати все, що потрапляє в дзьоб,” — писав він, тим самим додаючи до цього міфу свою пікантну нотку сарказму.
Але якщо серйозно, ні, страуси не ховають голову в пісок. Вони можуть робити щось, що з відстані виглядає подібним, але жоден страус не буде тупо занурювати голову в землю, вважаючи, що проблема зникне. Насправді, вони просто викопують неглибокі ямки для яєць. Кожні кілька годин ці дбайливі батьки перевертають яйця дзьобом, і з певної відстані це може виглядати так, ніби вони ховаються в землі.
Крім того, страуси регулярно тримають голову близько до землі, адже їм потрібно годуватися. Вони шукають траву, іноді поєднуючи раціон з дрібними тваринами на кшталт мишей чи жаб. Але це не втеча від світу, а проста життєва рутина.
Коли ж дійсно наближається небезпека, страуси не стають нерухомими “кущами”. У них є набагато кращий план: вони просто тікають зі швидкістю до 70 км/год — і це швидше, ніж встигає відкрити рот більшість хижаків. Якщо втекти не вдається, страус може лягти на землю, витягнувши шию, сподіваючись, що хижак його не помітить. Або ж, у крайньому випадку, може завдати хижакові смертельного удару лапою — так, у цих “мирних” птахів вистачає сили, щоб убити лева.
Отже, наступного разу, коли ви почуєте про когось, хто “ховає голову в пісок”, знайте: це не про страусів.