Позіхання зазвичай асоціюється з втомою, нудьгою або нестачею сну, але нові наукові дані змінюють це уявлення. Вчені з’ясували, що цей буденний рефлекс має незвичайний вплив на роботу мозку. Зокрема, позіхання по-іншому взаємодіє з рідиною, яка захищає центральну нервову систему.
Такі результати стали несподіванкою навіть для самих дослідників. Відкриття може наблизити науку до розуміння того, чому позіхання збереглося в процесі еволюції. І хоча відповідей поки більше, ніж запитань, нові дані виглядають багатообіцяльно.
Дослідження австралійських науковців
Автори роботи – команда з Університету Нового Південного Уельсу в Австралії – досліджували фізіологію позіхання за допомогою магнітно-резонансної томографії. У дослідженні взяли участь 22 здорові добровольці. Їм по черзі пропонували позіхати, глибоко вдихати, стримувати позіхання та дихати у звичному режимі. Наразі робота ще не пройшла рецензування, але вже опублікована на платформі bioRxiv.
Чого вчені очікували і що побачили насправді
Оскільки позіхання та глибокий вдих мають схожі механізми, дослідники припускали, що й результати МРТ будуть майже ідентичними. Проте скани показали принципову різницю. На відміну від глибокого дихання, позіхання змушувало спинномозкову рідину рухатися від мозку, а не до нього. Це стало ключовим і несподіваним відкриттям.
Як пояснив виданню ScienceAlert нейробіолог Адам Мартінак, позіхання викликало протилежний рух рідини порівняно з глибоким вдихом: “Позіхання запускало рух спинномозкової рідини у протилежному напрямку, ніж під час глибокого вдиху”, – зазначив він. Науковець зізнався, що команда не очікувала такого результату: “І ми просто сидимо там і думаємо: ого, ми точно такого не очікували”.
Що відбувається під час позіхання
Цей ефект спостерігався не в кожного учасника й траплявся рідше у чоловіків. Водночас дослідники застерігають від поспішних висновків. За їхніми словами, на результати могли вплинути технічні особливості МРТ-сканера, які іноді створюють перешкоди для точних вимірювань.
Окрім руху спинномозкової рідини, аналіз показав ще одну важливу деталь. І глибоке дихання, і позіхання посилюють відтік крові від мозку. Це, своєю чергою, створює простір для надходження нової, насиченої киснем крові. На ранніх етапах позіхання кровотік у сонній артерії збільшується приблизно на третину.
Цікавим виявився й інший факт: у кожного учасника були власні, стабільні патерни позіхання. Вони повторювалися щоразу майже ідентично. Це свідчить про наявність індивідуального центрального генератора патернів у мозку, який керує цією дією.
Чому людина позіхає
Дослідники підкреслюють, що така індивідуальність не є набутою. У статті вони зазначають: “Ця гнучкість може пояснювати варіації у моделях позіхання між учасниками, зберігаючи при цьому впізнаваний, індивідуально-специфічний патерн; і означає, що моделі позіхання не засвоюються, а є вродженим аспектом неврологічного програмування”.
Головне питання залишається відкритим: чому позіхання так суттєво відрізняється від глибокого вдиху, коли йдеться про спинномозкову рідину. Одна з гіпотез полягає в тому, що позіхання допомагає очищенню мозку від продуктів обміну. Інша версія – участь у механізмах охолодження мозку та підтримання його оптимальної роботи.
Попри те що позіхання спостерігається у багатьох видів і часто є “заразним”, його справжнє призначення досі не з’ясоване. Вчені вважають, що це надзвичайно адаптивна поведінка.
“Позіхання, схоже, є дуже адаптивною поведінкою, і подальші дослідження його фізіологічного значення можуть виявитися плідними для розуміння гомеостазу центральної нервової системи”, – підсумовують автори.
Отже, звичайне позіхання може виявитися ключем до глибшого розуміння того, як наш мозок підтримує власну рівновагу.