До Австралії свого часу завезли лише 13 диких європейських кроликів для полювання. Через десятиліття це рішення спричинило одну з найбільших екологічних проблем, з якою країна бореться й досі.
Про це пише Times of India.
Наприкінці XIX століття заможний землевласник Томас Остін завіз до Австралії 13 диких європейських кроликів, щоб полювати на них разом із гостями. Тоді ніхто не припускав, що це рішення матиме масштабні наслідки.
Через відсутність природних ворогів, сприятливий клімат і великі відкриті території тварини почали стрімко розмножуватися. Уже за кілька десятиліть вони заселили майже весь континент, поширившись на ферми, ліси та посушливі внутрішні райони.
На початку ХХ століття кролячі колонії стали звичним явищем у багатьох регіонах Австралії. Нори вкривали сільськогосподарські угіддя, а постійне поїдання рослинності завдавало шкоди як дикій природі, так і тваринництву.
Головною причиною такого поширення стала висока плодючість виду. Самки можуть народжувати потомство протягом усього року, а в одному приплоді з’являється кілька кроленят. Навіть після масового винищення популяція швидко відновлювалася. Загалом чисельність диких кроликів в Австралії сягала сотень мільйонів.
Масове знищення трави, молодих пагонів і місцевої рослинності призвело до конкуренції з іншими видами за корм. Крім того, перевипас сприяв ерозії ґрунтів, через що кроликів офіційно внесли до переліку екологічних шкідників відповідно до природоохоронного законодавства Австралії.
Спочатку влада намагалася стримати їх поширення за допомогою парканів. Зокрема, у Західній Австралії збудували бар’єр, що простягався на сотні кілометрів. Однак цей захід не дав очікуваного результату, оскільки тварини вже встигли розселитися на величезній території. Фермери також руйнували нори, щоб зменшити кількість місць для розмноження.
У середині ХХ століття вчені вдалися до біологічного методу боротьби. У 1950-х роках в Австралії випустили вірус міксоми, який уражає кроликів, але не становить небезпеки для інших тварин. Спочатку чисельність популяції різко скоротилася, однак згодом у частини тварин сформувалася стійкість до захворювання.
Пізніше науковці застосували ще один вірус — геморагічну хворобу кроликів (RHDV). Він почав поширюватися в природі у 1990-х роках і суттєво скоротив популяцію, особливо в посушливих районах. Водночас частина кроликів виробила імунітет, а у прохолодніших і вологіших регіонах ефективність вірусу була нижчою через меншу активність комах-переносників.
Окрім біологічних методів, використовували натрію фторацетат, а також газову фумігацію нір. Проте такі способи застосовували лише локально, а не по всій території країни.
Минуло понад 160 років, але Австралія й досі продовжує боротися з наслідками рішення, яке свого часу почалося лише з 13 завезених кроликів.