Альянс повинен вивішувати прапори країн, що знаходяться на лінії вогню Росії: України, яка зазнає щоденних бомбардувань, і Молдови, яка стикається з низкою невійськових загроз. Жодна з цих країн не є членом НАТО, але безпека Альянсу буде серйозно ослаблена, якщо вони впадуть.
Дійсно, НАТО буде важко захистити себе від нападу Росії, найімовірніше, в регіоні Балтійського моря, який може статися через три роки або й менше. Прифронтові країни чітко бачать цю загрозу. Литва прискорено будує великий завод з виробництва боєприпасів. Як і інші країни Балтії, вона будує прикордонні укріплення. Вторгненню треба протистояти одразу. Деякі члени Альянсу вважають це залякуванням, пише The Times.
Альянс насправді є системою комітетів, чиї плани та обіцянки настільки ж сильні, наскільки сильні його країни-члени. Найгірша їхня звичка — пишні, але порожні заяви та жести. Наприклад, у той час, коли все можливе озброєння та кошти мають бути спрямовані в Україну, НАТО проводить найбільші з часів холодної війни навчання Steadfast Defender. Ці навчання пропонують розваги для почесних гостей, але не роблять нічого, щоб зупинити російських командирів, які обстрілюють беззахисні українські міста, такі як Харків.
Не можна сказати, що міста в межах НАТО захищені набагато краще. На думку Альянсу, лише військові об’єкти заслуговують на захист від повітряних і ракетних атак, та й то небагато. Ці оборонні системи є дорогими, тому країни, які найбільше їх потребують — країни Балтії — можуть дозволити собі їх найменше.
Ця прогалина — одна з багатьох. Командна структура НАТО — це безлад, що відображає скоріше політичні рішення, ніж військову логіку, вважає газета The Times.
Запаси Альянсу мізерні, інфраструктура неналежна, логістика хитка, а обладнання застаріле. Обіцянки сил швидкого реагування, не в останню чергу з боку Великої Британії, відображають надто оптимістичні припущення. Цей підхід “давайте зробимо вигляд” ґрунтується на застарілому, самовдоволеному мисленні, що будь-яка війна буде короткою, всього один-два тижні, тому що технологічна перевага Заходу дозволить йому завдати нищівних ударів по Росії; страх перед американською ядерною зброєю запобігатиме відплаті.
Плани Альянсу значною мірою покладаються на американську допомогу в кризових ситуаціях. Але США вже перекидають як високотехнологічні, так і важкі озброєння в Індо-Тихоокеанський регіон, щоб протистояти Китаю.
Альянс також погано справляється з іншими слабкими місцями. Європейська оборонна промисловість фрагментована. Військові закупівлі страждають від проблем з фінансуванням.
На папері НАТО планує виправити багато своїх слабких місць до 2030 року. Але Альянс повинен робити набагато більше і набагато швидше. Військові командири потребують повноважень для швидкого реагування. Але без американців нічого з цього не спрацює.