Російський газовий монополіст без гучних заяв згорнув проєкт створення газорозподільного вузла в Туреччині, на який Кремль покладав великі надії після втрати «Північного потоку» та закінчення українського транзиту, – передає Bloomberg.
У жовтні 2022-го Володимир Путін урочисто запропонував перетворити Туреччину на головну точку входу російського газу до Євросоюзу. Москва бачила в Анкарі безпечніший і політично менш вразливий маршрут порівняно з прямими трубопроводами до Європи. Турецька сторона також не приховувала зацікавленості: отримати статус «газового касира» та заробляти на перепродажі ресурсу здавалося привабливою перспективою.
Далі справа не пішла. Як з’ясували журналісти Bloomberg, керівники «Газпрому» від самого початку дивилися на ініціативу скептично. Компанію бентежили одразу кілька моментів. По-перше, Туреччина наполягала, щоб російський газ переходив у її юрисдикцію просто на хабі, а далі Анкара самостійно продавала б його до ЄС. У такій схемі «Газпром» утрачав контроль над цінами та кінцевими напрямками постачання. По-друге, наявні труби з Туреччини до Греції й Болгарії технічно не здатні прокачувати обсяги, які могли б замістити «Північний потік». Будівництво нових магістралей означало б мільярдні вкладення без жодних гарантій прибутковості. Нарешті, у Брюсселі одразу дали зрозуміти: будь-який «ребрендинг» російського газу не допоможе обійти санкційні обмеження.
У підсумку, переконують джерела агентства, розмови про хаб поступово зійшли нанівець. Усередині «Газпрому» його перестали згадувати наприкінці минулого року, а на зустрічах із російськими урядовцями тема також більше не порушується. Офіційна позиція Туреччини формально не змінилася: Анкара, мовляв, досі «відкрита до співпраці». Та за відсутності конкретних кроків навіть там визнають, що процес фактично завис.
Відмова від амбітної ідеї не позначилася на чинних контрактах: Туреччина й далі залишається одним із найбільших покупців російського газу. Утім, для Кремля це означає втрату чи не останньої нагоди швидко повернутися на європейський ринок, а для «Газпрому» – черговий доказ того, що політичні рішення без економічного підґрунтя приречені на тишу замість тріумфальних прес-релізів.