У Верховній Раді підтримали законопроєкт №14320, який стосується роботи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Після цього у багатьох виникло питання: чи означає це, що ТЦК тепер з’являться у кожному селищі та чи зміниться щось для військовозобов’язаних.
Насправді мова йде не про масове створення нових ТЦК, а про наслідки адміністративно-територіальної реформи 2020 року. Тоді в Україні укрупнили райони, а ТЦК, які раніше працювали у колишніх районних центрах, стали підпорядковуватися більшим районним ТЦК як відокремлені відділи. Формально вони залишилися на місцях, але юридично втратили самостійність.
Станом на зараз в Україні діє 344 такі відокремлені відділи. Вони працюють, приймають людей, ведуть облік, але їхні керівники не мають повного набору повноважень. Наприклад, вони не можуть самостійно видавати деякі довідки, ухвалювати рішення щодо призову або розглядати адміністративні порушення. Для цього документи доводиться везти до районного ТЦК, який часто знаходиться за 40–80 кілометрів.
Через це виникають затримки, зайва паперова тяганина і додаткові витрати часу як для працівників ТЦК, так і для громадян. Саме щоб вирішити цю проблему, і був підготовлений законопроєкт. Він передбачає надання таким відокремленим відділам юридичної самостійності. Фактично їх хочуть переформатувати у повноцінні ТЦК на місцях.
У законі їх умовно називають «селищними ТЦК», хоча йдеться не лише про селища, а й про невеликі міста. Назва поки що викликає дискусії, але суть змін у іншому: місцеві підрозділи зможуть самі приймати рішення, видавати документи і працювати без постійних погоджень із районним центром.
Для військовозобов’язаних це не означає автоматичного посилення мобілізації чи появи ТЦК «під кожним будинком». Швидше навпаки — очікується, що взаємодія з ТЦК стане простішою і швидшою, без поїздок у віддалені райцентри.