На початку повномасштабного вторгнення українці масово ставали до зброї без примусу, черг у військкоматах було більше, ніж повісток. Сьогодні ж країна стикається з явищами, яких тоді не існувало: «бусифікацією», агресією проти працівників ТЦК та глибокою недовірою до процесу мобілізації.
Причину цього назвав заступник командира Третього армійського корпусу Дмитро Кухарчук. За його словами, ключова проблема — відсутність чіткої відповіді держави на головне питання: навіщо людина має йти воювати.
«Мотивація не починається в ТЦК. Вона формується ще в цивільному житті. Люди повинні розуміти, за що вони ризикують здоров’ям і життям», — наголосив військовий.
Кухарчук нагадав, що на початку вторгнення українці сприймали війну як національно-визвольну. Саме це, за його словами, стало вирішальним морально-психологічним фактором, який не змогли прорахувати навіть західні партнери, прогнозуючи падіння України за лічені тижні.
Натомість зараз, переконаний командир, держава майже не працює з поясненням сенсів війни для суспільства. І це створює вакуум, який заповнюється страхом, нерозумінням і протестами.
Він посилається на концепцію військового теоретика Карла фон Клаузевіца, який визначав три складові бойового духу: гордість за державу, підрозділ і командира. Якщо з двома останніми військові ще можуть працювати самостійно, то гордість за державу — це відповідальність стратегічного рівня.
«Ситуації з “бусифікацією” і нападами на ТЦК не виникали б, якби люди чітко розуміли, куди вони йдуть, чому і що на них чекає», — підсумував Кухарчук.
У Третьому армійському корпусі, за його словами, навіть створили власну Хорунжу школу, щоб пояснювати бійцям сенси служби. Але без системної державної політики цього замало.