Українці віком від 18 до 25 років — це покоління, яке народилося на тлі демографічної кризи початку 2000-х. Саме 2001 рік став найнижчою точкою народжуваності в історії незалежної України. І сьогодні, коли постає питання про їхню мобілізацію, на кону — не лише військові потреби, а й майбутнє нації.
Про це заявив доктор економічних наук, заступник директора Інституту демографії та проблем якості життя НАН України Олександр Гладун. На його думку, активне залучення до мобілізації молоді, яка й так є вкрай малочисельною, може мати серйозні довгострокові наслідки.
“Якщо багато із цієї вікової групи загине, то в майбутньому кількість народжених лише скоротиться. Адже ці молоді люди ще не встигли створити сім’ї та народити дітей”, — наголошує науковець.
Водночас він визнає: з демографічної точки зору ситуація критична, але військова доцільність у нинішніх умовах має переважати. “Інакше не буде держави — і тоді не буде предмета для обговорення демографії”, — підкреслює Гладун.
Проте, за його словами, мобілізація молоді не означає автоматичного відправлення на передову. Насправді одна людина на фронті вимагає тилового забезпечення 5–6 осіб, і молодь може відігравати роль саме в цій сфері: логістика, зв’язок, технічне обслуговування, медицина.
Особливу увагу науковець звертає й на безпековий вимір. У випадку, якщо держава не зможе обороняти себе через нестачу особового складу, наслідки можуть бути катастрофічними: “Якщо не мобілізувати 20 тисяч людей, ми можемо втратити країну. І тоді росія нав’яже нам своє громадянство, а наших дітей забере до своєї армії — щоб ті воювали вже проти України”.
Гладун нагадав, що така ситуація вже мала місце на окупованих територіях Донбасу, де були сформовані корпуси з місцевих мешканців, які потім змусили воювати проти ЗСУ. “Тих корпусів вже не існує”, — зазначив він.