У перші місяці президентства Дональд Трамп розглядав Росію як потенційного геополітичного партнера у боротьбі з впливом Китаю та Ірану. Згідно з коментарем Івана Уса, головного аналітика НІСД, США сподівалися, що Москва посприяє передачі іранських ядерних розробок. Саме тому у Вашингтоні тривалий час звучала риторика, подібна до кремлівської: США уникали критики Росії й не підтримували ініціативи України.
Однак ближче до завершення символічних 100 днів у Білому домі зростало усвідомлення — Кремль не збирається виконувати взяту на себе роль. Після поїздки спецпредставника Стіва Віткоффа до Москви та переговорів з іранською стороною стало зрозуміло: Тегеран не планує ділитися своїми технологіями, навіть через посередництво РФ.
Цю інформацію одразу передали Трампу. Реакція була блискавичною — він провів окрему зустріч із Володимиром Зеленським у Ватикані, де риторика щодо України стала стриманішою, а відмова США від проросійських заяв стала очевидною.
Ус вважає, що остання зустріч Путіна із Сі Цзіньпіном лише прискорить реакцію США. З 13 травня Трамп розпочинає візит до Саудівської Аравії, ОАЕ та Катару, ймовірно, з метою домовитися про збільшення видобутку нафти — сценарій, який у 1980-х використовував Рональд Рейган, аби фінансово вичерпати СРСР.
Ціни на нафту вже падають, і Трамп може посилити тиск, аби завдати економічного удару по Росії, залежній від енергоекспорту. Навіть Китай може виграти від здешевлення сировини, але головна мета США — дати Кремлю відчути наслідки втраченої довіри.
Крім того, США поступово відновлюють допомогу Україні. Це свідчить про зміну підходу Трампа — і про серйозні виклики для Москви.