Американські вчені підтвердили, що шість видів північноамериканських кажанів мають біофлуоресценцію — здатність поглинати ультрафіолетове світло та перевипромінювати його у видимому (зеленому) спектрі. Це робить їх першими відомими крилатими ссавцями в цій частині світу, у яких виявлено світіння по всьому тілу.
Про це пише Т4.
Загадкове зелене сяйво
Явище біофлуоресценції вже фіксували у низки ссавців. Зокрема, у вухатих сов, деяких австралійських видів та білок-летяг. Попереднє спостереження минулого року виявило зеленувато-блакитне світіння лише на пальцях лап мексиканських вільнохвостих кажанів, що тоді припустили як можливий механізм комунікації.
Нинішнє дослідження, проведене командою науковців і опубліковане в Ecology and Evolution, значно розширило це явище. Вчені проаналізували 60 музейних зразків, що належали до шести різних видів, включаючи великого коричневого кажана (Eptesicus fuscus), сірого кажана (Myotis grisescens) та бразильського вільнохвостого кажана (Tadarida brasiliensis).
Ключові висновки аналізу зразків (віком від 22 до 103 років)
- Світіння у 100% випадків. Абсолютно кожен протестований екземпляр світився під ультрафіолетовим світлом (УФ), незалежно від виду, статі чи віку зразка.
- Колір. Усі екземпляри випромінювали характерний зелений відтінок.
- Локалізація. Світіння спостерігалося на задніх кінцівках, крилах та уропатагіумі (мембрані, що простягається між задніми кінцівками).
Рудиментарна ознака чи інструмент спілкування?
Хоча відкриття є візуально вражаючим, його біологічне значення залишається незрозумілим, зазначає співавтор дослідження Стівен Каслберрі. Дослідники спробували виключити очевидні гіпотези, щоб зрозуміти еволюційну або адаптивну функцію світіння:
- Не статевий відбір. Оскільки вчені не виявили відмінностей у довжинах хвиль світіння між самцями та самицями, функцію статевого відбору як рушійного фактора виключили.
- Не адаптація до середовища. Досліджувані види мають різні місця ночівлі (печери, дупла дерев, листя). Хоча зелене сяйво теоретично могло б допомагати маскуватися видам, що ночують на листі (Lasiurus), ідентична присутність світіння у печерних видів свідчить про те, що колір навряд чи є специфічною адаптацією до середовища.
Головна гіпотеза вчених полягає в тому, що ця риса є генетичною і, ймовірно, була успадкована від спільного предка, а не виникла незалежно у кожній лінії.
«Світіння могло виконувати певну функцію десь в еволюційному минулому, але зараз може бути просто рудиментарною ознакою,» — припустив Стівен Каслберрі.
Для підтвердження спільної поведінкової функції — чи слугує світіння формою комунікації, чи виконує іншу, ще не відкриту роль — необхідні подальші поглиблені дослідження живих особин.