Археологи дослідили незвичайний зуб цивілізації майя з нефритовою інкрустацією. Результати показали, що дорогоцінне каміння могло використовуватися не лише для прикраси, а й для лікування.
Про це пише National Geographic.
Стародавні майя прикрашали зуби нефритом і піритом, однак нове дослідження свідчить, що такі інкрустації могли виконувати й медичну функцію. Дослідники проаналізували давній моляр із нефритовою вставкою та дійшли висновку, що процедура була проведена з надзвичайною точністю.
Співавторка дослідження, стоматолог-антрополог Елма Вега-Лізама, зазначила, що каріозну порожнину обробили дуже якісно. За її словами, робота була виконана обережно та акуратно.
Зуб зберігається в музеї Пополь Вух при Університеті Франсиско Маррокіна в Гватемалі. Вчені припускають, що він походить із руїн стародавнього міста Каміналджую та датується класичним періодом майя — приблизно 250–900 роками нашої ери.
Більшість подібних інкрустацій археологи знаходили на передніх зубах, тому їх пов’язували зі статусом або ритуальними традиціями. Ортодонт Марко Рамірес-Саломон зазначив, що дорогоцінні вставки траплялися як у заможних, так і в бідніших майя, хоча серед представників вищих верств суспільства вони зустрічалися значно частіше. Деякі люди мали до восьми камінців різних форм і кольорів.
Втім, знайдений моляр став винятком. Це перший відомий випадок інкрустації на задньому зубі, який майже не видно під час розмови чи усмішки. Саме це наштовхнуло дослідників на думку, що процедура мала не лише естетичне призначення.
Особливу увагу привернув склад речовини, якою закріплювали камінь. У ній раніше виявили фосфати, кальцій, рослинні олії та навіть бітум.
За словами Марко Раміреса-Саломона, деякі такі суміші перевершують матеріали, які використовуються для сучасних зубних пломб. Він також припускає, що давній герметик міг мати антисептичні властивості, адже навколо таких інкрустацій вчені зафіксували менше випадків повторного карієсу.
За допомогою тривимірної томографії дослідники встановили, що нефритову вставку зробили ще за життя людини. На це вказують сліди кальцифікації пульпи, які з’явилися вже після проведення процедури.
Стан зуба свідчить, що його власником був старший підліток, який після лікування прожив ще приблизно від п’яти до десяти років.
Електронна мікроскопія також показала округлі сліди від примітивного свердла, що свідчить про високу майстерність давнього стоматолога.