Міжпланетна станція ЄКА зняла дивні візерунки на поверхні Марса, які з висоти нагадують павуків. Ці павукоподібні плями на Марсі розташовуються у південному полярному регіоні. Але плями, звісно, не є павуками. Вони з’являються на планеті, коли весняне сонячне світло падає на шари вуглекислого газу, що завмер у темні зимові місяці.
Орбітальний апарат ExoMars Trace Gas Orbiter Європейського космічного агентства (ЄКА) виявив те, що вони називають “ознаками присутності павуків з Марса”, пише IFLScience. Це, звичайно, не так, але це особливості, що утворилися у льоду, коли марсіанська зима змінюється марсіанською весною.
“Ці маленькі темні деталі утворюються, коли весняне сонячне світло падає на шари вуглекислого газу, що відклалися в темні зимові місяці”, – пояснює ЄКА. “Сонячне світло змушує лід з вуглекислого газу в нижній частині шару перетворюватися на газ, який згодом накопичується і прориває плити льоду, що лежить вище. Газ виривається назовні марсіанською весною, захоплюючи темний матеріал на поверхню та руйнуючи шари льоду, товщина яких досягає одного метра”.
Газ упереміш з темним пилом виривається на поверхню у вигляді високих фонтанів або гейзерів, які падають назад вниз, осідаючи на поверхні. Таким чином, на поверхні Марса з’являються темні плями діаметром від 45 м до 1 км.
Але чому ми бачимо ці візерунки, насправді суміш пилу і тріщин у льоду, як павуків? Цей феномен бачення знайомих закономірностей у предметах називається парейдолією. З погляду нашої еволюції має сенс якнайшвидше помічати закономірності, які можуть становити для нас небезпеку (наприклад, змію чи голодного ведмедя). Ось чому ми бачимо обличчя там, де їм явно не місце.
“Здатність розпізнавати загрози є неймовірно важливою для нашого власного виживання”, – пояснив Карл Саган у своїй книзі “Світ, населений демонами: наука як свічка у темряві”.
Так, наприклад, первісні люди, які втекли від того, що, на їхню думку, було левом, що сховався в кущах, вижили. Ті, хто не зможе помітити цей зразок лева, будуть з’їдені ним. Тобто лев, а не візерунок. А якщо вони втекли, а виявилось, що лев насправді просто камінь, це нормально. Ці люди у будь-якому випадку вижили та передали свої гени наступному поколінню.
“Наш мозок постійно намагається осмислити зовнішній світ. Один із способів, за допомогою якого мозок досягає цієї мети, – це виявлення та вивчення закономірностей, які по суті являють собою статистичні закономірності в навколишньому середовищі, оскільки ці закономірності допомагають мозку вирішувати, як реагувати або поводитися, щоб вижити”, – розповів доктор Джесс Тауберт з Університету Квінсленду.
Як додав Саган, виявлення закономірностей є життєво важливою навичкою виживання, але може призвести до неправильної інтерпретації випадкових зображень чи візерунків світла як осіб та знайомих об’єктів. У цьому випадку розкидані уламки виглядають як гігантські марсіанські павуки.