У Північній Америці мільйони років тому домінував грізний хижак. Епіціони, гігантські псові підродини Borophaginae, мали значний зріст і відігравали важливу роль в ієрархії хижаків.
Еволюційний біолог із Ратгерського університету Скотт Треверс у своїй колонці для видання Forbes розповів, як епіціони царювали на рівнинах Північної Америки.
Зазначається, що епіціони досягали в довжину до 2,4 метра і важили до 170 кілограмів. Вони значно перевершували в розмірах сучасних вовків.
Біолог поділився, що наука відносить епіціонів до епохи середнього і пізнього міоцену, що охоплює період від 12 до 6 мільйонів років тому. У той час ці тварини процвітали у світі, де домінувала мегафауна.
За словами Треверса, у епіціонів було мало конкурентів завдяки їхній неперевершеній силі щелеп і потужній статурі. Це один із найбільших представників псових в історії.
Біолог додав, що епіціони мали набір унікальних адаптацій, які відрізняли їх від сучасних псових. Наприклад, череп, який мав куполоподібний лоб і вкорочений рострум. Ці риси за функціональним призначенням сходилися скоріше з гієнами, ніж із вовками.
В основному епіціони харчувалися м’ясом, полюючи на різноманітних травоїдних ссавців. Їхня здатність дробити кістки, ймовірно, давала їм перевагу в доступі до кісткового мозку, розповів біолог.
Треверс зазначив, що епіціони процвітали аж до появи та диверсифікації котячих у Північній Америці, які мігрували з Євразії. Тоді виникла серйозна конкуренція за ресурси.
Біолог вважає, що до занепаду епіціонів, зокрема, призвели псевделуруси, які принесли з собою різні стратегії полювання та нові фізичні адаптації.
Котячі мали кігті, які могли ховатися, гнучкі тіла та зуби для розрізання плоті, що робило їх ефективними поодинокими мисливцями. Їхні методи полювання значно відрізнялися від кісткоподрібнювальних прийомів епіціонів, що дозволило їм освоювати різні екологічні ніші.
Ще однією причиною вимирання епіціонів стали кліматичні зрушення, вважає біолог. Він нагадав, що ці зрушення перебудовували екосистеми Північної Америки і змінювали розподіл хижих видів.
У міру розширення пасовищ і скорочення площі лісів відкриті ландшафти стали сприяти хижакам, які переслідують, таким як ранні представники роду собак. Водночас вони ставили в невигідне становище мисливців, орієнтованих на засідку або на силу, таких як епіціони.