Італійські науковці дослідили людей, які дожили до 100 років, і знайшли несподівану спільну рису. Виявилося, що важливу роль можуть відігравати не лише харчування чи фізична активність, а й особливості характеру.
Про це повідомляє ScienceAlert.
Результати дослідження, опублікованого в журналі *International Journal of Applied Positive Psychology*, ґрунтуються на спостереженнях за мешканцями Сардинії — однієї з так званих «блакитних зон», де проживає незвично багато людей віком понад 100 років.
У дослідженні взяли участь 125 людей віком від 71 до 101 року. Із них 55 проживали у «блакитній зоні», ще 70 — у сусідньому регіоні зі схожими соціальними та економічними умовами й однаковим доступом до медичної допомоги.
Учасники проходили психологічні тести, інтерв’ю та опитування. Науковці оцінювали їхній фізичний і психічний стан, спосіб життя, захоплення, а також п’ять основних рис особистості: відкритість до нового досвіду, сумлінність, екстраверсію, доброзичливість і нейротизм.
Найбільш помітною відмінністю стала відкритість до нового досвіду. Люди зі «блакитної зони» частіше демонстрували цікавість, прагнення навчатися, відкритість до нових ідей і готовність пробувати нові види діяльності.
Дослідники також з’ясували, що мешканці Сардинії краще справлялися зі стресом, мали вищий рівень емоційної компетентності та частіше займалися інтелектуальною або фізичною активністю.
Аналіз усіх учасників незалежно від місця проживання показав ще кілька закономірностей:
- люди з високою відкритістю до нового частіше повідомляли про психологічне благополуччя та більше часу приділяли своїм захопленням;
- учасники з високою сумлінністю були більш задоволені життям і краще справлялися зі стресовими ситуаціями;
- високий рівень нейротизму був пов’язаний із нижчою якістю життя.
Автори дослідження наголошують, що особистісні риси самі по собі не гарантують довголіття. Водночас вони можуть впливати на повсякденні звички.
На думку вчених, люди, які залишаються допитливими та відкритими до нового, частіше підтримують соціальні зв’язки, навчаються, знаходять нові захоплення, більше рухаються й ведуть активний спосіб життя. Саме ці звички можуть сприяти здоровому старінню.
Водночас дослідники підкреслили, що робота була спостережною та охопила відносно невелику кількість учасників. Через це вона не доводить причинно-наслідкового зв’язку, а для підтвердження отриманих результатів необхідні додаткові дослідження.