Перед катастрофою 79 року земля тремтіла, з-під ніг виходили гази, а підземний гуркіт не стихав. Але мешканці Помпеїв не сприймали це як знак неминучої загибелі.
Про це пише HistoryExtra.
Коли Везувій вибухнув у 79 році нашої ери, він засипав Помпеї, Геркуланум та сусідні поселення попелом, пемзою й вулканічними уламками. Історичні джерела показують, що багато людей не чекали катастрофи й залишалися у своїх домівках.
Римляни давно помічали, що земля в Кампанії неспокійна. Вони знали про підземний гуркіт, сірчані випари, старі сліди вогню та часті землетруси, але не мали знань, щоб пов’язати все це з майбутнім виверженням.
Докторка Джесс Веннер з Оксфордського університету пояснює, що жителі Помпеїв не розуміли масштаб загрози. Для них ця місцевість була дивною, але не виглядала як смертельна пастка.
Регіон пов’язували з Флегрейськими полями, назва яких означає “палаючі” або “вогняні”. Це свідчить, що пам’ять про вулканічну активність тут усе ж зберігалася.
Античні автори порівнювали ці землі з Етною. Географ Страбон ще за десятки років до трагедії писав про каміння біля Везувію, яке виглядало так, ніби його “з’їв вогонь”.
У римлян також існувала думка, що земля під Кампанією пронизана порожнинами й підземними ходами. Але навіть ці уявлення не означали для них близького вибуху.
Попри ризики, Везувій давав людям головне — родючі ґрунти. Саме завдяки вулканічному попелу в Кампанії збирали по три-чотири врожаї на рік.
За 16 або 17 років до трагедії, приблизно у 62 або 63 році нашої ери, регіон пережив потужний землетрус. Сенека писав, що Помпеї були майже зрівняні із землею, а в Геркуланумі зафіксували серйозні руйнування.
Тоді також загинули близько 600 овець. Сучасні дослідники припускають, що причиною могли бути отруйні гази.
Та навіть після цього люди не покинули місто. Пліній Молодший пізніше згадував, що землетруси для жителів Кампанії були звичною частиною життя.
Ще однією проблемою була нерівність у знаннях. Праці про природу землетрусів і дивні особливості місцевості читали лише освічені аристократи, а не звичайні містяни.
Навіть Пліній Старший, один із найосвіченіших людей свого часу, не називав Везувій вулканом. Це показує, наскільки обмеженим тоді було розуміння природи таких катастроф.
Крім того, багато явищ римляни пояснювали через богів і міфи. Вулканічний вогонь пов’язували з богом Вулканом або з гігантами, яких боги нібито замкнули під землею.