Верховний Суд роз’яснив, що проживання дитини з одним із батьків саме по собі не підтверджує факт самостійного виховання. Також суд підтвердив право ТЦК оскаржувати рішення, які можуть впливати на надання відстрочки від мобілізації.
Про це повідомляє Судово-юридична газета.
Суд розглянув справу, пов’язану зі встановленням факту самостійного виховання дитини після розлучення батьків. У рішенні наголошується, що домовленості між батьками або навіть нотаріально посвідчені документи про місце проживання дитини не є достатнім доказом для отримання такого статусу.
Ключовим фактором залишається участь другого з батьків у вихованні. Якщо він не позбавлений батьківських прав і не визнаний таким, що не може виконувати свої обов’язки, то юридично продовжує брати участь у житті дитини.
Окрему увагу Верховний Суд приділив повноваженням територіальних центрів комплектування. Суд підтвердив, що ТЦК мають право оскаржувати рішення у справах про самостійне виховання дитини, якщо вони можуть впливати на питання мобілізації або отримання відстрочки.
Фактично це означає, що подібні справи можуть розглядатися не лише як сімейні спори. Якщо рішення здатне вплинути на військовий облік або проходження служби, воно може становити інтерес для державних органів.
У справі, яку розглядав Верховний Суд, попередні інстанції дійшли висновку, що доказів повної відсутності матері у вихованні дитини не було надано.
Сам факт проживання дитини з батьком та наявність домовленостей між колишнім подружжям не переконали суд у тому, що мати повністю усунулася від виконання своїх батьківських обов’язків.
Верховний Суд залишив ці висновки без змін та підкреслив, що для підтвердження самостійного виховання потрібні реальні докази фактичної відсутності участі другого з батьків, а не лише формальні документи.
