Для українських виробників метизів найбільша небезпека сьогодні може виникнути не на зовнішніх ринках, а всередині країни – через рішення, які здатні перекроїти правила доступу до ключової сировини.
Йдеться про ринок, де катанка формує до 80% собівартості готової продукції, а запровадження додаткового антидемпінгового мита, за галузевими оцінками, може скоротити експорт метизів на 38,7% і коштувати економіці 41,71 млрд грн ВВП. Про це свідчать позиція підприємств галузі, висловлена у зверненні до Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі, а також оцінки ДП «Укрпромзовнішекспертиза» щодо можливих наслідків митних обмежень на імпорт сталевої катанки, пише видання Економічні новини .
Суть проблеми полягає значно ширше, ніж у суперечці кількох компаній: ідеться про стабільність усього виробничого ланцюга та економічні наслідки для суміжних секторів.
У нормальній ринковій логіці компанії посилюють власні позиції через інвестиції, технологічне оновлення, ефективніше виробництво та розширення збуту. Проте серед учасників ринку існує думка, що інколи великі гравці можуть використовувати адміністративні інструменти для захисту від конкуренції, а платити за це доводиться іншим учасникам ринку. Зокрема, представники галузі саме крізь таку призму розглядають ініціативу «АрселорМіттал Кривий Ріг» щодо введення мита на імпорт арматури та катанки, яку сам заявник позиціонує як необхідний крок для захисту вітчизняного виробництва.
Бажання великого виробника зміцнити свої позиції цілком зрозуміле. Але вирішальним є інше: хто отримає вигоду від такого втручання і на кого ляже його реальна ціна. У березні 2026 року МКМТ, реагуючи на заяву АМКР, розпочала антидемпінгове розслідування щодо ввезення катанки з Туреччини, а згодом аналогічні претензії були заявлені і щодо китайської продукції. Оскільки АМКР фактично залишається єдиним українським виробником катанки широкого сортаменту, звуження імпортної конкуренції насамперед посилює саме її ринкову позицію.
Водночас, на думку незалежних аналітиків, аргументи на користь настільки жорсткого обмеження ринку викликають чимало запитань. За інформацією «Укрпромзовнішекспертизи», у 2025 році в Україну ввезли 38,6 тис. тонн катанки, тоді як обсяг її вітчизняного виробництва сягнув 663 тис. тонн. Це означає, що імпорт займав лише 5,8% ринку. За такої частки, як вважають експерти, складно довести, що саме зовнішні поставки є визначальним чинником проблем для АМКР.
Для метизних підприємств катанка — не допоміжний ресурс, а основа собівартості: її частка в ціні готової продукції наближається до 80%. Через це навіть незначне здорожчання або перебої з постачанням миттєво погіршують становище переробників. Додаткове занепокоєння викликає вже здійснене підвищення внутрішньої ціни з боку АМКР приблизно на 50 доларів за тонну — без зрозумілого публічного пояснення. На конкурентному ринку таке одностороннє рішення ухвалити значно важче.
Уже зараз українські споживачі змушені купувати цю сировину дорожче, ніж вона коштує на світових ринках: за окремими оцінками, різниця становить від 34 до 123 доларів на тонні.
Схоже, джерело труднощів лежить значно глибше, ніж у темі імпортних поставок. У самій галузі давно говорять про дорогі енергоресурси, перебої з електропостачанням, ускладнену логістику, дефіцит персоналу та втрату частини ринків збуту. З цими ж проблемами працюють і підприємства, що виробляють метизи. Тому зводити всю кризу лише до зовнішньої конкуренції — означає ігнорувати системні причини, які визначають реальний стан промисловості.
Ситуацію загострює і структура самого ринку. Виробники металевих виробів в Україні й так мають вкрай вузький вибір джерел постачання катанки, а один із двох ключових учасників взагалі не є її виробником. Якщо ж імпорт ще й обмежать митом, переробні підприємства фактично залишаться перед одним домінантним продавцем, який зможе визначати не лише рівень цін, а й загальні умови доступу до сировини.
Саме з цих причин найбільші споживачі катанки — «Стальканат», «Дніпрометиз ТАС» і «ТІМ-Метиз» — просять МКМТ провести ширші консультації з участю всіх сторін, яких торкнеться можливе рішення. На їхню думку, обмеження імпорту в цій ситуації означатиме не стільки підтримку української промисловості, скільки посилення монопольного становища одного гравця і перекладання його витрат на весь інший сектор.
Якщо ж підвищене антидемпінгове мито все-таки буде запроваджене, наслідки можуть виявитися значно ширшими, ніж просто подорожчання сировини. За оцінками експертизи, на які посилаються автори колективного звернення, це здатне збільшити імпорт готових металовиробів щонайменше на 37%, тоді як експорт української метизної продукції може скоротитися мінімум на 38,7%, або майже на 39,75 млрд грн. Разом із цим держава ризикує втратити 240–567 млн доларів валютної виручки на рік, а зведений бюджет — недоотримати щонайменше 11,1 млрд грн. Для економіки загалом прогнозується і прямий макроефект: мінус 0,43% ВВП, або 41,71 млрд грн, та зниження валового випуску більш як на 106,5 млрд грн.
Ідеться не лише про фінансові показники. Мито на катанку може спровокувати скорочення близько 26,4 тис. робочих місць по економіці, з них майже 9,8 тис. — у промисловості, а також знизити внутрішній попит на катанку до 143 тис. тонн на рік. У такому сценарії постраждають не лише метизні заводи, а й енергетична та транспортна інфраструктура: здорожчання металовиробів автоматично піднімає вартість захисту енергооб’єктів, відновлення мостів, дорожніх робіт і фортифікацій. Тобто мова вже не про захист окремого виробника, а про ризик ослаблення цілої виробничої екосистеми, яка критично важлива для економіки воєнного часу.
Наслідки такого кроку не обмежаться межами металургійного сектору. Якщо внутрішнє виробництво метизів почне слабшати або згортатися, країна дедалі більше залежатиме вже не від ввезення сировини, а від імпорту готової продукції з вищою доданою вартістю. Це означає довші ланцюги постачання, більшу чутливість до транспортних збоїв, втрату гнучкості у забезпеченні внутрішніх потреб і поступове вимивання промислових компетенцій. Такі зміни неминуче позначаться на будівництві, енергетиці, інфраструктурних проєктах та інших сферах, де ця продукція є критично необхідною.
Є й довша перспектива, яку не можна ігнорувати: українська металургія вже найближчими роками зіткнеться з жорсткішими європейськими вимогами, зокрема пов’язаними з механізмом CBAM. Це означає потребу в технологічному оновленні, екологічній модернізації та підвищенні ефективності. На такому тлі спроба закрити внутрішній ринок від конкуренції може виглядати як пошук тимчасового полегшення без вирішення базових проблем. Але короткострокові бар’єри не замінюють модернізації і не створюють стійкої моделі розвитку.
Підтримувати національного виробника потрібно, але така підтримка не має перетворюватися на механізм вибіркових привілеїв. МКМТ важливо оцінювати ситуацію окремо за кожною товарною позицією, з урахуванням того, що деякі види прутків в Україні або взагалі не виготовляються, або не доступні в достатніх обсягах чи з потрібними характеристиками. Без такого аналізу обмеження імпорту може залишити метизні підприємства без критично важливої сировинної бази.
Отже, рішення про додатковий захист єдиного внутрішнього великого виробника катанки не повинно руйнувати основу роботи десятків підприємств, для яких ця продукція є визначальною. Те, як держава відреагує зараз, вплине не лише на співвідношення сил на ринку, а й на майбутнє цілої виробничої екосистеми — від заводів до зайнятості та суміжних галузей. Саме тому в центрі державної політики мають бути інтереси всієї промисловості, а не коротка перевага окремого домінантного гравця.