Історикиня Емі Боїнгтон пояснила, чому заміжні жінки на Заході століттями приховували своє волосся. Виявилося, що справа не лише у скромності чи релігії, а й у практичних потребах та соціальному статусі.
У доіндустріальному світі жіноче волосся вважалося однією з найспокусливіших рис. Довге розпущене волосся у незаміжніх дівчат символізувало їхню готовність до шлюбу.
Проте, щойно жінка виходила заміж, вона починала покривати голову. У християнстві це трактувалося як прояв скромності та побожності.
Крім того, покривання голови демонструвало соціальний статус жінки. Шлюб давав їм безпеку та визнання, і вони прагнули це показати.
Були й практичні причини: гігієна та зручність. У світі з відкритим вогнем, сажею та вошами, миття волосся було рідкістю. Лляний чепець служив захисним бар’єром від бруду, жиру та диму.
Для жінок, які працювали, це було особливо важливо. Згодом головні убори перетворилися на модний аксесуар, що дозволяв жінкам виражати свій стиль і багатство.
Поступово покривання голови перестало бути виключно маркером шлюбу, і волосся почало більше відкриватися, особливо у 16 столітті. До 17 століття ця традиція майже зникла.
Однак, у 19 столітті головні убори для заміжніх жінок знову повернулися в моду у вигляді скромних мереживних чепців.