У XIX столітті жінки носили у волоссі великі шпильки у формі стріл, які вважалися символом кохання та романтики. Але історики кажуть, що ці прикраси могли використовувати не лише для краси, а й для самозахисту.
Про це розповіла історикиня Емі Боїнгтон.
Пік популярності таких аксесуарів припав на 1830–1840 роки — час епохи романтизму. Тоді мода, поезія та культура були буквально одержимі темами кохання, емоцій і романтичних переживань.
Жінки вставляли у волосся золоті, срібні або латунні шпильки у формі стріли так, ніби їх уразив Купідон. Це був прямий натяк на закоханість або готовність до романтичних стосунків.
Такі прикраси були зовсім не маленькими. Їхня довжина сягала 15–20 сантиметрів, а деякі моделі прикрашали коштовним камінням.
При цьому стріли мали дуже гострі кінці. Через це згодом з’явилися легенди, що жінки могли використовувати їх для захисту від небажаних залицяльників.
Втім, у шпильок була ще й практична функція. У XIX столітті жінки носили складні високі зачіски, які потребували міцної фіксації.
Стріли проходили крізь пучки волосся та утримували всю конструкцію під час руху або танців. У ті часи розсипана зачіска на балу вважалася великою ганьбою.
Ближче до середини та наприкінці XIX століття мода на такі прикраси почала зникати. Зачіски стали природнішими та м’якшими, тому потреба у великих шпильках-стрілах поступово відпала.