Аварія на космічному кораблі «Аполлон-13», що сталася 56 років тому, залишається найбільш приголомшливим прикладом того, як дрібна недбалість призводить до катастроф планетарного масштабу. Життя трьох астронавтів залежало від саморобного пристрою з картону та скотчу, бо інженери за вісім років до старту забули оновити вимоги до однієї деталі.
Причиною вибуху 13 квітня 1970 року став кисневий бак №2. Його дефект заклали ще у 1962 році: технічне завдання на термостат оновили під напругу 65 вольт, але в документацію виробника правки не внесли.
Під час передстартових випробувань термостат просто згорів, пошкодивши тефлонову ізоляцію дротів. Це спровокувало коротке замикання та пожежу вже у відкритому космосі на шляху до Місяця.

Екіпаж у складі Джима Ловелла, Джона Суайгерта та Фреда Хейза почув гучний хлопок, після якого корабель почало трясти. Вибух розірвав борт службового модуля «Одиссей», миттєво знищивши паливні елементи та основні запаси кисню.
Астронавти були змушені перебратися у місячний модуль «Водолій». Цей апарат не був розрахований на трьох осіб, але став для них єдиною «рятувальною шлюпкою» у вакуумі.
Головною загрозою став не холод, а власне дихання екіпажу. Рівень вуглекислого газу в кабіні стрімко зростав до смертельної позначки, а штатні фільтри «Водолія» вичерпали свій ресурс.

Інженери в Х’юстоні за лічені години розробили схему перехідника з обкладинок від польотних планів, шлангів та рулонів клейкої стрічки. Цей саморобний «поштовий ящик» врятував людей від задухи.
Через критичну економію енергії астронавти вимкнули обігрівачі, і температура на борту впала до +3 градусів Цельсія. Стіни кабіни вкрилися інеєм та конденсатом, а екіпаж замерзав, намагаючись підтримувати зв’язок із Землею.
Навігацію виконували вручну: через хмару уламків навколо корабля зірок не було видно. Курс коригували за лінією земного термінатора, відраховуючи секунди роботи двигуна за наручним годинником Суайгерта.
Останнім випробуванням стало відстикування пошкодженого відсіку. Тільки тоді астронавти побачили через ілюмінатори розірваний «м’язистий» бік свого основного корабля.
Попри всі прогнози, 17 квітня 1970 року капсула успішно приводнилася в Тихому океані. Ця місія довела: людська винахідливість сильніша за будь-який комп’ютерний збій чи інженерну недбалість.
