У світовій політиці 2026 року Володимир Путін остаточно перейшов у категорію гравців зі слабкою позицією. Аналіз видання Newsweek свідчить: Росія стрімко втрачає статус великої держави, перетворюючись на другорядну силу, що лише підлаштовується під обставини, створені іншими.
Одним із найбільш промовистих індикаторів слабкості стала війна в Ірані. Попри статус союзника Тегерана, Москва не була залучена до ключових переговорів про припинення вогню — цю роль несподівано перехопив Пакистан. Росія виявилася непотрібною як посередник, що підкреслює її дипломатичну ізоляцію навіть на Близькому Сході.
Економічна ситуація РФ також виглядає двояко. Хоча війна в Ірані підняла ціни на нафту, принісши Кремлю додаткові 9 млрд доларів податків у квітні, цей успіх не є заслугою Путіна. Це лише «подарунок обставин» та наслідок послаблення санкцій США, на які Росія жодним чином не впливає.
Тим часом залежність від Китаю стала критичною. Аналітики наголошують на асиметричній залежності: Пекін може вільно маневрувати у відносинах із США, тоді як Москва повністю прикута до китайських ринків і товарів.
На внутрішньому фронті ситуація не краща. Регулярні удари ЗСУ по нафтопереробних заводах у Туапсе та Новоросійську викрили діряву російську ППО, що викликало критику навіть серед затятих пропагандистів. Щоб заспокоїти Кремль, генерал Валерій Герасимов звітує про захоплення 1700 кв. км територій у 2026 році, хоча за даними ISW, реальне просування становить лише 381 кв. км.
Путін ще має карти — гібридний тиск та ядерну риторику. Однак тепер це тактика «спойлера», а не світового лідера. Росія здатна заважати, але вона більше не може нав’язувати світові свої правила гри.