Концепція нескінченної кількості паралельних реальностей, яка десятиліттями була візитівкою наукової фантастики, у 2026 році остаточно закріпилася в кабінетах теоретичної фізики. Провідні вчені світу припускають, що наш Всесвіт — лише одна з незліченних «бульбашок» у велетенському океані простору-часу.
Хоча наукове бачення мультивсесвіту відрізняється від голлівудських сюжетів, воно дає відповіді на фундаментальні питання, які раніше здавалися нерозв’язними. Про те, як наука обґрунтовує існування «інших» світів, повідомляє Експерт із посиланням на BBC.
Феномен «тонкого налаштування» космосу
Наш Всесвіт виглядає так, ніби його параметри виставили на ювелірних терезах. У природі існує близько двох десятків фундаментальних констант (сила гравітації, швидкість світла, заряд електрона), і якби будь-яка з них була хоча б на міліметр іншою, життя було б неможливим.
Професор Пол Галперн пояснює: за умови трохи сильнішої гравітації Всесвіт схлопнувся б одразу після народження, а за слабшої — зірки та планети ніколи б не зібралися з космічного пилу. Частина фізиків вважає, що така точність — не везіння, а результат існування мультивсесвіту. Згідно з антропним принципом, ми живемо в цій «щасливій» реальності просто тому, що в інших, де константи відрізняються, нікому ставити питання про походження світу.
Квантова механіка та мільярди двійників
Інший підхід до паралельних світів пропонує квантова механіка. Ще у 1957 році фізик Г’ю Еверетт висунув гіпотезу «Інтерпретації багатьох світів». Вона стверджує, що кожного разу, коли на мікрорівні відбувається квантова подія, Всесвіт розгалужується на всі можливі варіанти розвитку подій одночасно.
Проте професор Галперн застерігає фанатів фантастики від ілюзій. Це розщеплення відбувається на рівні елементарних частинок. Паралельні «двійники» у таких світах можуть відрізнятися лише положенням одного єдиного електрона десь у далекій галактиці. Це навряд чи створює кардинально інші життєві сценарії, але математично підтверджує можливість існування нескінченних копій реальності.
Космічні «бульбашки» та вічне розширення
Найбільш масштабною є теорія «вічного розширення». Вона припускає, що Великий вибух не був унікальною подією. Поки наш Всесвіт розширювався і охолоджувався, десь далеко за його межами простір продовжував роздуватися з шаленою швидкістю, періодично утворюючи нові космічні «бульбашки».
Астрофізик Джерайнт Льюїс зазначає, що більшість таких світів є «мертвими» через невідповідні фізичні закони, але іноді виникають і придатні для життя. Космологи навіть шукають фізичні докази зіткнення нашого Всесвіту із сусіднім. Деякі вчені вказують на аномальну «холодну пляму» в реліктовому випромінюванні (мікрохвильовому фоні космосу), припускаючи, що це «синяк» або гравітаційний шрам від контакту з іншим світом.
Наука чи математична фантазія?
Попри захопливі перспективи, теорія мультивсесвіту має чимало критиків. Багато вчених застосовують «лезо Оккама», стверджуючи, що не варто ускладнювати картину світу мільярдами невидимих всесвітів, якщо ми ще не до кінця зрозуміли свій. Крім того, гіпотезу, яку неможливо перевірити експериментально, важко назвати класичною наукою.
Наразі мультивсесвіт залишається набором складних математичних моделей. Проте фізики наголошують: історія науки знає багато прикладів, коли те, що вважали неможливим, згодом ставало доведеним фактом. Пошуки непрямих доказів у космічному випромінюванні тривають.