У світі, який все більше формується двома непередбачуваними великими державами — США та Китаєм — середні держави світу посилюють співпрацю в різних сферах, від торгівлі до безпеки, прагнучи не стати жертвами нового світового порядку.
Прем’єр-міністр Канади Марк Карні став одним із найбільших прихильників співпраці між низкою країн, включаючи Канаду, більшість країн Європи, Японію, Південну Корею, Австралію, Індію, Бразилію, Туреччину та інші, зазначають кореспонденти газети The Wall Street Journal.
“Середні держави повинні діяти разом, бо якщо ми не сидимо за столом, то ми опиняємося в меню”, — заявив канадський лідер нещодавно на Всесвітньому економічному форумі в Давосі.
Новий світовий порядок залишає багато країн у стані невизначеності. З одного боку, США відмовляються від своєї давньої ролі лідера міжнародного порядку, заснованого на правилах, і все більш відкрито використовують свою економічну та військову потужність, щоб змусити інші країни виконувати їхні вимоги.
Тим часом Китай позиціонує себе як нового “дорослого в кімнаті”, але країни не довіряють йому, оскільки вважають його автократією, готовою порушувати глобальні торговельні правила на свою користь.
“Решта світу бачить ці дві неприємні альтернативи і коливається між цими двома полюсами”, — каже Есвар Прасад, економіст з Корнельського університету.
Виконавча директорка інституту Аспена в Німеччині Штормі-Анніка Мільднер зазначила, що середні держави дедалі частіше намагаються захистити себе двома способами: зменшуючи залежність від наддержав через посилення власної самодостатності та шукаючи союзи з іншими середніми державами з конкретних питань — таких як ланцюги постачання, торговельні маршрути чи безпекова співпраця.
Значна частина світу поза межами США та Китаю й далі укладає торговельні угоди. Багато країн нарощують військові витрати. А деякі, як-от Франція, намагаються створити власні альтернативи домінуванню США у сфері технологічного програмного забезпечення.
Втім, усе це не буде ні простим, ні швидким процесом. Середні держави — дуже різноманітна група, тож, за словами Мільднер, “все зводиться до пошуку правильних коаліцій для правильних тем”.
З огляду на те, що такі країни часто мають конкуруючі інтереси та цінності, вони можуть спричиняти ще більшу глобальну нестабільність, замість того щоб сприяти зміцненню безпеки й миру.
Західні держави протягом 70 років вибудовували торговельні та безпекові зв’язки зі США. Розплутати цю систему швидко й без витрат неможливо. Тож наразі багато хто не має іншого вибору, окрім як намагатися уникнути руйнівної торговельної війни або протистояння у сфері безпеки.
“Попри все наше розчарування й обурення, не варто поспіхом списувати з рахунків трансатлантичне партнерство”, — заявив у Давосі канцлер Німеччини Фрідріх Мерц.
У його країни є підстави діяти обережно щодо швидкого віддалення від США: Німеччина розташована близько до Росії, не має власної ядерної зброї та переживає економічний застій, значною мірою орієнтуючись на експорт.
“У таких сферах, як торгівля, простих рішень майже немає. США тривалий час були двигуном глобального попиту, але тепер дедалі більше закриваються, обмежуючи можливості для інших країн збувати свою продукцію. Китай також не є альтернативою, адже зосереджується на продажах іншим державам, а не на закупівлях у них”, — стверджують кореспонденти.
За керівництва Карні Канада відійшла від США у формуванні торговельної політики щодо Китаю, прискорила погодження раніше відкладених проєктів у нафтовій, газовій та гірничодобувній галузях для посилення економічної автономії, а також розширила експортні термінали, щоб зменшити залежність від американського ринку збуту.
Європейський Союз просувається вперед з угодами про вільну торгівлю з Індією та країнами південноамериканського блоку Mercosur і прагне завершити угоду з Австралією.
Багато середніх держав, особливо Німеччина, збільшують військові витрати. Європейська комісія, виконавчий орган ЄС, минулого року створила фінансову програму для допомоги у фінансуванні військових витрат країн-членів. Канада приєдналася до цієї програми в грудні.
Європейські країни також поглиблюють зв’язки в галузі оборони та безпеки з країнами Східної Азії, що поділяють їхні погляди, зокрема Японією, Південною Кореєю, Сінгапуром, Австралією та Новою Зеландією, які також побоюються Росії та Китаю.
Наприклад, Велика Британія, Італія та Японія розробляють винищувач шостого покоління, який має бути готовий до 2035 року. Південна Корея стала одним з основних постачальників озброєння для деяких європейських країн.
Польща купує танки у Південної Кореї, артилерію у країн Балтії та ракети великої дальності у Норвегії. А Велика Британія та Австралія співпрацюють із США над будівництвом атомних підводних човнів, чим також займається Південна Корея.
“Європа має обмежені можливості для самооборони. Континент може виробляти власну артилерію, танки, підводні човни та кораблі, але сильно залежить від США в таких ключових сферах, як винищувачі та військові супутники, а також ядерний захист”, — додають кореспонденти.
Світ, ймовірно, вступає в період, коли країни об’єднуються в менші групи довіри. Водночас середні держави будуть мати труднощі з пошуком спільної мови, особливо якщо вони мають різні цінності.
На думку Прасада, якщо середні держави не зможуть дивитися далі своїх короткострокових інтересів, вони можуть стати ще однією дестабілізуючою силою.
Існує також ризик ядерного розповсюдження. Рішення Франції за часів Шарля де Голля вийти з командної структури НАТО та створити власні ядерні сили стримування нині виглядає далекоглядним. Минулого тижня Мерц уперше публічно підтвердив, що Берлін обговорює можливе поширення французької та британської “ядерної парасольки” на Німеччину.
Швеція заявила, що також хотіла б долучитися до цих переговорів. Водночас витрати можуть виявитися непосильними для континенту зі стагнацією економічного зростання.
Сам Європейський Союз є наочним прикладом і можливостей, і меж співпраці: він об’єднує 27 країн, надаючи їм колективну вагу для укладання торговельних угод і встановлення спільних стандартів. Водночас його бюрократія гальмує ухвалення рішень — від стимулювання економічного зростання до колективної оборони.
“За наявності гарантій безпеки з боку США ЄС ніколи не був змушений серйозно займатися питаннями оборони. Тепер же новий світовий порядок перевірятиме здатність Євросоюзу швидко досягати консенсусу”, — підсумували в газеті.