Хоча з космосу Земля має вигляд суцільної «блакитної кулі», насправді колір води суттєво відрізняється залежно від глибини, складу та наявності домішок. У малих об’ємах чиста вода є практично безбарвною, однак у морях і озерах вона набуває синіх відтінків через фізичні властивості світла.
Про це йдеться в дослідженнях та аналізах наукових інституцій і космічних агентств, зокрема Національного інституту водних і атмосферних досліджень Нової Зеландії, повідомляє видання IFLScience.
Найбільш прозорі й насичено-сині води на Землі з наукового погляду зафіксовані у прісноводному озері Ротомаїревенуа (Блакитне озеро) в Новій Зеландії, а серед морських акваторій — у центральній південній частині Тихого океану та в морі Ведделла поблизу Антарктиди.
Молекули води ефективніше поглинають довгі хвилі світла, зокрема червоні, тоді як короткі — сині — краще розсіюються і відбиваються назад до людського ока. На колір також впливають мінерали, пісок, мул та органічні речовини. Висока чистота й прозорість зазвичай, хоча й не завжди, є показником насиченого синього кольору.
Найчистішою відомою прісною водоймою у світі вважається озеро Ротомаїревенуа, розташоване в Національному парку Нельсон-Лейкс на Південному острові Нової Зеландії. За результатами дослідження NIWA, проведеного 2011 року, видимість у воді цього озера сягає приблизно 80 метрів, що майже дорівнює теоретичній межі прозорості для абсолютно чистої води.
Головний науковий співробітник NIWA Роб Дейвіс-Коллі зазначав, що різниця між прозорістю Блакитного озера та ідеально чистою водою є мінімальною. За його словами, якщо у світі й існують водойми з кращими показниками, то вони можуть бути лише незначно прозорішими.
Фахівці вважають, що унікальна чистота води пояснюється природною фільтрацією: вода проходить крізь морену — льодовикові відкладення — перед тим, як потрапити в озеро. Завдяки цьому вода набуває яскравих синьо-фіолетових відтінків. Для місцевого народу маорі озеро має сакральне значення.
Що стосується морської води, то тут визначення «найсинішої» є більш складним. Одним із рекордсменів за прозорістю вважається море Ведделла в Південному океані навколо Антарктиди. 1986 року вчені Інституту Альфреда Вегенера зафіксували, що диск Секкі — прилад для вимірювання прозорості води — був видимий на глибині 79 метрів, що стало рекордним показником і також наблизилося до теоретичної межі чистої води.
Водночас супутникові спостереження дають іншу перспективу. Починаючи від кінця 1970-х років NASA аналізує колір океанів із космосу для оцінки кількості фітопланктону. Зелені й жовті відтінки вказують на високу концентрацію хлорофілу та морського життя, тоді як насичений синій сигналізує про його дефіцит.
За даними супутникового аналізу NASA, 2017 року найбільша за площею ділянка найсинішої води була зафіксована в південній частині Тихого океану. Цей регіон розташований у центрі Південно-Тихоокеанського кругообігу — масштабної системи океанічних течій.
Науковці пояснюють, що ці течії відштовхують поживні речовини, зокрема азот і фосфор, у глибші шари води, де фотосинтез майже неможливий. Через нестачу поживних елементів морське життя тут розвинене слабо, а вода має вигляд надзвичайно чистої та глибоко синьої. У NASA називають такі регіони «океанічними пустелями».
Попри це, туристичні ресурси часто приписують титул «найсиніших вод» популярним курортам — зокрема пляжу Паскюра (Дзеркальний пляж) на півдні Албанії, а також узбережжям Хорватії, Греції, Мальдівів, Багам, Белізу, Ісландії та Філіппін. Хоча багато з цих місць справді вирізняються прозорою та яскравою водою, науково підтвердити подібні твердження здебільшого складно.