Льодовик Туейтс, відомий як «льодовик Судного дня», може підняти рівень моря на 65 см і затопити прибережні міста. Міжнародна експедиція розпочала унікальне буріння, щоб з’ясувати, наскільки швидко тане цей гігант під дією теплого океану.
Про це пише Т4.
Що відомо про «Льодовик судного дня» і загрозу від нього?
У суворих і малодоступних районах Західної Антарктиди лежить гігантський льодовий масив, площа якого співмірна з Великою Британією. Льодовик Туейтс, відомий серед науковців як «льодовик Судного дня», є одним із найбільших і водночас найнестабільніших елементів земної кріосфери. Його крихкий стан становить серйозну загрозу для світових узбереж, адже, за оцінками вчених, повний колапс цього льодовика може спричинити підвищення рівня Світового океану на катастрофічні 65 см.
Наслідком такого розвитку подій стане затоплення цілих населених пунктів і великих міст, що змушує дослідників діяти на випередження й шукати відповіді щодо механізмів його руйнування до того, як процес набуде незворотного характеру.
Попри ключову роль льодовика Туейтса у формуванні кліматичного майбутнього планети, знання людства про процеси, що відбуваються під його крижаною товщею, досі залишаються обмеженими. Однією з головних загадок є взаємодія теплих океанічних вод з основою льодовика, яка призводить до його активного підмивання знизу.
Дослідження, які Британська антарктична служба (BAS) проводила від 2018 року, охоплювали переважно стабільні периферійні зони, адже центральна частина льодовика пронизана глибокими тріщинами, що робило доступ до неї технічно складним і вкрай небезпечним. Ситуацію вдалося змінити завдяки масштабній спільній експедиції BAS та Корейського полярного дослідницького інституту (KOPRI), яка наважилася дістатися самого ядра цієї нестійкої льодової системи.
Дослідження ядра льодовика
Організація експедиції більше нагадувала сюжет науково-фантастичного фільму. Щоб потрапити до малодослідженого району, команда вирушила з Нової Зеландії на спеціалізованому науковому судні RV Araon.
Безпека учасників була пріоритетною, тож перед висадкою на нестабільну поверхню льодовика спершу застосували дистанційно керований транспортний засіб для виявлення прихованих порожнин і небезпечних ділянок. Лише після підтвердження безпечного маршруту вчені здійснили понад 40 вертолітних рейсів, подолавши відстань у 29 км для доставки обладнання.
Керівник експедиції з боку KOPRI доктор Вон Санг Лі охарактеризував цю операцію як справжню полярну науку, адже до останнього моменту не існувало гарантій успішного досягнення поставленої мети.
Буріння свердловини в льодовику
Центральним етапом місії стало буріння свердловини завглибшки 1000 м у стратегічно важливій зоні — трохи нижче за течією від так званої лінії заземлення. Саме тут льодовик відокремлюється від морського дна та переходить у плавучий шельфовий стан, а процеси танення відбуваються найінтенсивніше.
Для доступу до підльодовикового океану дослідники застосували унікальну технологію гарячого буріння, розроблену інженерами BAS. Нагріта до 90°C вода під високим тиском подається через шланг, проплавляючи канал діаметром близько 30 см. Через цей отвір науковці опускають високоточні прилади, що дозволяють у режимі реального часу вимірювати температуру води, швидкість течій і рівень турбулентності.
Складність цієї місії зумовлена не лише логістичними викликами, а й суворими фізичними умовами Антарктики. За екстремально низьких температур пробурений канал замерзає вже через один — два дні, що змушує регулярно повторювати процес розтоплення льоду. Втім, за словами фізичного океанографа доктора Пітера Девіса, ці зусилля цілком виправдані, адже людство вперше отримує можливість безпосередньо спостерігати, як теплі океанічні води руйнують кригу на глибині близько кілометра.
Окрім океанографічних вимірювань, команда також збирає зразки донних осадів, які можуть пролити світло на минулу поведінку льодовика Туейтса та допомогти спрогнозувати його подальшу еволюцію. Отримані дані стануть основою для вдосконалення кліматичних моделей і дадуть урядам та прибережним громадам, де мешкають мільйони людей, додатковий час для підготовки до неминучих змін рівня Світового океану.