У 1962 році геолог Мішель Сіфр провів два місяці під землею в повній темряві, і результати цього експерименту призвели до створення нової окремої галузі науки – людської хронобіології. Портал IFScience розповідає про це незвичайне випробування і його несподівані відкриття для науки.
Перебіг експерименту
Протягом 63 днів Сіфр жив на глибині 130 метрів під землею, у крижаній печері, позбавленій природного світла і будь-яких пристроїв для вимірювання часу. Температура була нижче нуля; вологість становила 98 відсотків. У нього не було зв’язку із зовнішнім світом.
“Мої ноги постійно були мокрими, а температура мого тіла опускалася до 34°C”, – розповідав він пізніше.
Дивовижне відкриття
У результаті експерименту виявилося, що в людського тіла є свій внутрішній “годинник”, незалежний від ритму Сонця.
“У моєму сприйнятті часу відбулося дуже сильне порушення”, – розповів Сіфр. – “Мій психологічний час […] стиснувся вдвічі”.
Це було вірно і в короткостроковій перспективі – у психологічних тестах під час його перебування під землею підрахунок до 120 займав у нього п’ять хвилин, що у 2,5 раза повільніше зовнішнього часу, – і в довгостроковій перспективі.
“Я спустився в печеру 16 липня і планував закінчити експеримент 14 вересня”, – згадував Сіфр. “Коли моя команда на поверхні повідомила мені, що цей день нарешті настав, я подумав, що це тільки 20 серпня. Я вважав, що в мене ще є місяць, щоб провести в печері”.
Але найбільш очевидними були наслідки для циркадного ритму. Сіфра – він втратив зв’язок із 24-годинним циклом Землі, перейшовши до більш тривалого циклу сну і неспання.
Спочатку його доба збільшилася з 24 до 24,5 годин, але 10 років потому, у другий період його перебування в печері, її тривалість збільшилася до 48 годин.
“Тридцять шість годин безперервного неспання змінювалися дванадцятьма годинами сну. Я не міг відрізнити ці довгі дні від днів, що тривали лише двадцять чотири години. Я вивчав щоденник, який вів у печері, розглядаючи цикл за циклом, але не виявив жодних ознак того, що я сприймав ці дні якось інакше”, – розповів він.
Інші учасники експерименту
Після його першого занурення під землю багато хто послідував його прикладу – і всі повідомляли про дивні, нерегулярні і непередбачувані зміни у своєму циклі сну і неспання. У деяких були 25-годинні “дні”, за якими слідували 12-годинні “ночі”; інші іноді не спали по три дні поспіль.
“У 1964 році у другої людини після мене, яка спустилася під землю, до голови був прикріплений мікрофон”, – згадував Сіфр. “Одного разу він проспав тридцять три години, і ми не були впевнені, чи не мертвий він”.
У результаті експеримент Сіфра поклав початок усій царині хронобіології людини, яка сьогодні дала уявлення про такі різноманітні питання, як запобігання зміні часових поясів, транскрипція генів і навіть те, як можуть розвиватися і поширюватися деякі види раку.