Незважаючи на заяви Кремля про “позитивну динаміку” на фронті та стійке зростання економіки, реальна ситуація для Росії виглядає значно гіршою, пише The Economist.
Володимир Путін продовжує запевняти, що російські війська “просуваються майже в усіх напрямках”, а економіка “справляється з викликами”, проте дані з незалежних джерел показують протилежне.
На лінії фронту російський наступ залишається обмеженим та супроводжується великими втратами. Твердження про захоплення Покровська не відповідають дійсності – українські сили продовжують утримувати місто. Військові блогери та аналітики називають наступ “повільним і безславним”, наголошуючи на відсутності стратегічних проривів.
Паралельно Росія стикається з найважчим економічним періодом за весь час повномасштабної війни. Доходи від нафти і газу скоротилися на 22% за рік, бюджетний дефіцит наближається до 3% ВВП, а влада змушена активно позичати всередині країни, що тільки розганяє інфляцію. Одночасно наростає податковий тиск. Майже половина бюджету йде на армію, ВПК та силові структури. Економіст Олександра Прокопенка зазначає, що така модель робить економіку “зайнятою, але бідною”. Вже до 2026 року негативні наслідки, за її словами, стануть очевидними.
Зростання невдоволення фіксується і серед росіян. Соціологічні опитування показують: кількість тих, хто заявляє про погіршення матеріального становища, втричі перевищує кількість респондентів, які говорять поліпшення. Підтримка війни залишається переважно формальною і заснованою на страху, а багато хто вважає, що їхнє оточення виступає проти її продовження. Дослідження свідчать: 88% росіян хочуть завершення війни, але лише 47% вірять, що це зробить Путін.
Навіть ставлення до ветеранів стрімко змінюється: лише 40% опитаних вважають їх героями, тоді як більшість бачить у них жертв або джерело соціальних проблем.
Попри це Кремль не демонструє готовності до пошуку миру. Навпаки, посилюються репресії та інформаційний контроль. Експерти зазначають, що залежність економіки від військового виробництва робить закінчення війни ризикованим кроком для режиму, який боїться як економічних наслідків, так і внутрішньої нестабільності.