Міністерство оборони фактично погодило законопроєкт про так звані міжнародні оборонні компанії. І це, на думку військовослужбовця та політика Ігоря Луценка, — епохальна подія, бо, по суті, відкриває шлях до нової армії, вільної від застарілої бюрократії.
Як на мене, сенсацією є те, що Міністерство оборони фактично погодило законопроєкт про так звані міжнародні оборонні компанії.
Це бомба, сенсація, ядерний вибух! Революція, переворот мислення. Навіть не можу передати, важко підібрати слова.
До того усі нечисленні спроби депутатського корпусу дати можливість створювати військові підрозділи громадянам під контролем держави не виглядали перспективними.
Але цей законопроєкт дійсно прописано якісно. Ну, як якісно, є до сміху несерйозні моменти, але загалом відчувається фахова рука.
І хтось дав вказівку уряду і міністерствам опрацювати документ.
Чому це так важливо? Тому що ЗСУ дуже довгий час були під впливом агентури ворога і мають сотні й тисячі спеціально вбудованих у своє тіло механізмів, котрі нищать їхню боєздатність.
Приміром, проста процедура — поїхати на полігон постріляти — настільки ускладнена, що командири прагнуть уникати бойових стрільб, аби тільки не тонути у бюрократії. Або інший приклад: така рутинна процедура на війні, як використання бойової аптечки бійця, тягне за собою паперове пекло.
І так у всьому.
Перші часи великої війни цього не помічали. Але з часом на перший план знову стали виходити ці міни уповільненої дії. Найбільш бойові підрозділи з цим якось ще можуть справлятися, але усі інші просто перебувають у стані паралічу. Цей процес хоче наростати, перетворюючи військо у щось зовсім непристойне.
Особливо у поєднанні з нинішньою правовою ситуацією у військах, а також з різного роду конфліктами поколінь типу “Тавр проти Содоля”.
Загалом, ми йдемо у руслі світових тенденцій. Старі армії з розвиненою бюрократією у найбільш просунутих країнах на кшталт Британії чи США поступаються приватним ініціативам. Для нас же це актуально ще більшою мірою.
Нехай вас не вводить в оману назва “міжнародні”. Вони, ці компанії, цілком зможуть воювати безпосередньо на українському фронті. І не смійтеся над “не більше крупнокаліберного кулемета” як обмеження на їхнє озброєння. Нині дрони можуть дуже багато, більше, ніж важкі системи вогню. А згодом зможуть іще більше. Тому цього, що прописано в законопроєкті, цілком достатньо, щоб дійти до Москви.
Звісно, будь-які хороші наміри можна втопити у недоречних формальностях, і військові компанії тут можуть стати легкими жертвами людоїдів-бюрократів. Але те, що над таким прогресивним законопроєктом йде реальна робота і що у нас є шанс на краще — це вселяє надію.
Можливо, нашу перемогу у нас все-таки не вкрадуть. Може, ще повоюємо.
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці “Думки” несе автор.