Учені вважають, що деякі планети можуть пережити смерть своєї зірки і стати здатними підтримувати життя. Тепер учені планують їх виявити, пише Space.
Ніщо не вічне, навіть зірки
Усі зірки не живуть вічно. Навіть наше Сонце приблизно через 5 млрд років почне вмирати. У зірки почне закінчуватися запас водню для вироблення енергії за допомогою термоядерного синтезу в ядрі. Ядро Сонця почне стискатися, температура зірки зросте і водень у зовнішній оболонці зірки запустить реакції термоядерного синтезу. Це призведе до збільшення розмірів Сонця, і воно перетвориться на зірку червоний гігант.
У цьому разі, як вважають учені, Сонце поглине Меркурій і Венеру, а можливо, навіть Землю. Але іншим планетам і супутникам Сонячної системи пощастить більше. Деякі з цих світів, наприклад, крижані супутники Юпітера або Сатурна, почнуть танути, а це значить, що на їхній поверхні може виникнути рідка вода, а може бути і життя.
Після того, як на Сонці припиняться всі термоядерні реакції, то зовнішні шари його атмосфери відлетять у космос і залишиться тільки щільне ядро зірки — білий карлик. Такий процес відбувається з усіма зірками, які схожі на Сонце або в кілька разів більші за нього.
Планета біля білого карлика
Білі карлики народжуються гарячими і світять дуже яскраво, але при цьому ці мертві зірки дуже маленькі. Їхній розмір можна порівняти з розміром Землі. Це означає, що білі карлики не випускають занадто багато тепла. Тож, для того щоб на планеті, яка обертається навколо білого карлика, була рідка вода, цей світ має знаходитися на відстані приблизно 1,5 млн км. Це приблизно 1% відстані від Землі до Сонця.
Але тут виникає проблема. Усі близькі до початкової зірки планети були знищені, а зовнішні планети будуть розташовані дуже далеко від білого карлика, щоб на них все ще існувала рідка вода.
Міграція планет та інопланетне життя
Але Джульєтта Беккер з Вісконсинського університету в Мадісоні, США, яка ще готує результати свого дослідження, вважає, що планети із зовнішньої частини зоряної системи можуть мігрувати ближче до білого карлика. У такий спосіб вони опиняться в зоні населеності мертвої зірки, де є умови не тільки для підтримання води в рідкому вигляді, а й для появи життя.
За словами Беккер, механізм переміщення планети до білого карлика називається приливною міграцією. Вона виникає через динамічну нестабільність між планетами, що залишилися в зоряній системі. Ця нестабільність призводить до того, що одна з планет знаходить витягнуту орбіту, що наближає її до білого карлика. Під впливом гравітації орбіта планети з часом стає більш круглою і таким чином світ починає обертатися близько навколо білого карлика.
Це переміщення планети на тлі білого карлика можуть виявити астрономи. За допомогою транзитної спектроскопії (спостереження за тим, як атмосфера планети поглинає і фільтрує певні довжини хвиль світла зірки) можна знайти присутність води в атмосфері цієї планети, вважає Беккер.
За словами вченої, білі карлики такі маленькі, що якби на їхньому тлі пройшла планета земної групи, то можна дуже добре охарактеризувати її атмосферу.
Вода, звісно, не є гарантією виникнення життя, але навіть можливість того, що раніше заморожені світи можуть стати придатними для життя після смерті їхньої зірки, є причиною шукати там інопланетне життя.