Напевно, ви чули, що вмирати в холодних далеких куточках Шпіцбергена в Норвегії незаконно? Причина полягає в тому, що через вічну мерзлоту тіла, поховані на цій арктичній території, не розкладатимуться і, таким чином, становитимуть біологічний ризик для майбутніх поколінь. Проте насправді це брехня, особливо те, що смерть оголошена поза законом. Але через це виникає очевидне питання: чи є на Землі місце, де вмирати справді заборонено?
Протягом багатьох років у різних місцях смерть була оголошена поза законом, але цей закон був не спробою юридично покарати тих непотрібних людей, які вмирають, а скоріше спробою привернути увагу до якоїсь тонкої політичної чи соціальної проблеми, пише IFLScience. Наприклад, у серпні 2015 року мер італійського містечка Селлія, розташованого на схилі пагорба, підписав постанову, яка забороняє людям “хворіти в межах муніципалітету” і чітко дає зрозуміти, що їм не дозволяється і вмирати там. Та якщо порушити цей закон і не проходити регулярні медичні огляди, людина може бути оштрафована на 10 євро на рік.
Звичайно, на перший погляд, це абсурдне правило, яке вимагає неможливого, але закон було прийнято з метою пропагування здорового способу життя серед місцевих жителів. Логіка цього полягала в тому, що Селлія боролася зі скороченням населення, і тому закон був прийнятий, щоб спонукати громадян краще дбати про своє здоров’я або зіткнутися з вищими податками.
Таким же чином у 2000 та 2008 роках два села у Франції заборонили своїм мешканцям вмирати. В обох випадках місцева влада не змогла отримати дозволу на розширення кладовищ, тому на знак протесту вони вирішили вирішити цю проблему, перешкоджаючи самій смерті. Аналогічну тактику використала влада Бірітіба-Мірім у Бразилії у 2005 році та Фальчано-дель-Массіко в Італії у 2012 році. Але необґрунтований характер цих постанов зрештою призвів до того, що вони отримали дозволи на розширення своїх цвинтарів.
Ще є заборона на смерть із міркувань чистоти. Хоча в наш час це практикується не дуже часто, є деякі історичні випадки, коли смерть заборонялася з релігійних причин. Наприклад, у Стародавній Греції острів Делос, нині об’єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, вважався настільки священним, що були зроблені зусилля, щоб зберегти його вільним від смерті та народження – по суті, всього, що пов’язане з безладдям людського існування. У VI столітті до нашої ери афінський лідер Пісістрат наказав викопати могили на острові, а пізніше всіх, хто міг померти або ось-ось народити, випроводили з острова.
Ця ж необхідність збереження святості вплинула на історію японського острова Іцукусіма (нині Міядзіма), який у синтоїстських переказах вважається священним. Деякий час єдиними людьми, яким дозволялося жити на острові, були синтоїстські священики та жриці. Якщо сюди приїжджали паломники, їм заборонялося вмирати чи народжувати – правило, що відображає синтоїстські ідеї про забруднення, кров та розкладання. Однак попри поширену думку, це правило було фактично скасовано у 1868 році (його часто називають датою початку дії закону), проте навіть сьогодні на острові не дозволено поховання та кремації.
Що зрозуміло з цих прикладів, так це те, що заборона смерті, коли вона не пов’язана з релігійними правилами, була спробою кинути виклик місцевим проблемам, пов’язаним зі здоров’ям або доступністю місць для поховання. І таким чином, це доводить, що іноді смішне може бути дійсно практичним.