Вирішальне випробування для політики президента Дональда Трампа щодо України завжди наставало тоді, коли він усвідомлював, що те, що він вважав легкою справою — укладення мирної угоди — виявилося дуже важким. Тоді він опинився б перед вибором: виконати важку, небезпечну роботу з пошуку стійкого врегулювання або просто відступити й дозволити війні йти своїм жахливим шляхом.
Цей момент для Трампа настав — і, схоже, він обирає втечу замість боротьби. Іронія в тому, що Україна ще довго матиме справу з президентом США, який найбільше хоче лише одного — щоб з Україною було покінчено, пише Хел Брендс, колумніст Bloomberg Opinion.
Вибір Трампа опинився в центрі уваги після останніх безрезультатних переговорів в Стамбулі. На початку цього місяця президент України Володимир Зеленський і кілька європейських лідерів запропонували негайне припинення вогню, щоб заручитися підтримкою Трампа, за яким мали послідувати західні санкції, якщо Владімір Путін відмовиться.
Однак, коли Путін натомість закликав до прямих мирних переговорів, Трамп поспішно підтримав цю ідею, навіть після того, як російський лідер відмовився брати участь у тих самих переговорах в Туреччині, які він запропонував.
Результатом двогодинної телефонної розмови Трампа з Путіним 19 травня стала безглузда згода про пошук домовленостей, а також підтвердження жорсткої російської позиції, яка гарантує, що ніякої угоди не буде.
Трамп вступив на посаду, пообіцявши закінчити цю війну протягом 24 годин. На думку колумніста, йому це не вдається через два фундаментальні й дедалі очевидніші факти.
“Перший полягає в тому, що він неправильно визначив суть проблеми — вважаючи, що її причина нібито в непоступливості України, а не в небажанні Путіна дозволити цій країні залишатися територіально цілісною та незалежною в геополітичному сенсі. А звідси й другий факт: на цьому етапі не може бути жодного компромісу. Війна триватиме або до повної капітуляції України та її перетворення на розчленовану, роззброєну російську колонію, або ж до того моменту, коли Путін вирішить, що ціна перемоги є занадто високою”, — вважає Брендс.
Путін має стратегію для досягнення своєї мети. Його армії поступово знищуватимуть стійкі, але чисельно слабші сили України, щоб виснажити їх і зрештою зламати їхній бойовий дух. Тим часом Путін продовжуватиме підтакувати Трампу, ніколи не ведучи серйозних переговорів, але й ніколи не відмовляючись від них. Таким таким чином, він зможе дотягнути до закінчення терміну військової допомоги США Україні, ймовірно, цього літа, уникаючи водночас гніву, який може викликати відверта відмова від пропозицій Трампа.
Кореспондент додає, що стратегія Заходу для зриву планів Путіна — не таємниця. Вона передбачає продовження постачання зброї з боку США та Європи, щоб Україна могла й надалі масово вбивати російських солдатів — і щоб Путін не міг продовжувати наступ. Також ця стратегія включає “руйнівні санкції” — на кшталт тих, які пропонує сенатор-республіканець Ліндсі Грем, союзник Трампа, — щоб знизити продажі російської нафти й прискорити економічну кризу воєнної машини Путіна.
Захід одночасно має посилити українську програму ударів по глибокому тилу ворога — допомагаючи створювати або купувати дрони та ракети, здатні бити по російській інфраструктурі й принижувати Путіна всередині країни. Також потрібно фінансово підтримати воєнні зусилля Києва — шляхом конфіскації заморожених російських державних активів і передачі їх Україні. І, нарешті, слід розробити серйозні гарантії європейської безпеки, підкріплені американською силою, щоб утримати будь-яке перемир’я.
“Ця стратегія не гарантує успіху, враховуючи високу здатність Путіна терпіти біль. Проте це — найкращий, а можливо, і єдиний шлях переконати Путіна, що він не зможе просто пересидіти своїх ворогів. На жаль, навіть за звичайних умов ця стратегія була б складною — а Трамп ще більше ускладнив її реалізацію”, — стверджує колумніст.
Запроваджувати санкції проти покупців російської нафти — насамперед Китаю та Індії — стало складніше, адже Трамп, ведучи непродуктивну тарифну війну, одночасно намагається укласти з ними торговельні угоди.
Водночас продовження постачання зброї Україні потребуватиме значних інвестицій у ключові спроможності, як-от системи ППО, яких у Пентагону бракує.
“Ставлення Трампа до НАТО і його неприязнь до України роблять питання гарантій безпеки майже нерозв’язним. Але головне — Трамп не може перейти до більш рішучої стратегії, бо для цього йому довелося б зробити війну в Україні, яку він невпинно називає “війною Джо Байдена”, своєю власною”, — додає Брендс.
Трамп від самого початку жорстко критикував участь Америки у війні в Україні, стверджуючи, що Вашингтон марнує гроші й ризикує спровокувати Третю світову війну. Тож зміна курсу і справжнє покарання Путіна вимагали б від Трампа підтримати справу, у яку він ніколи не вірив.
Це також означало б подолати його звичку просто відступати перед складними викликами — як це вже було з ядерною програмою Північної Кореї під час першого терміну чи з війною в Україні під час другого — які він не може швидко вирішити.
Проте цього разу втеча не врятує Трампа. Він розхвалює уявні перспективи економічних угод із Путіним, але якщо США відступлять від України, найкраще, на що можна сподіватися — це затяжний конфлікт із мілітаризованою Росією під санкціями й нафтопереробними заводами, що постійно стають об’єктами атак, що навряд чи привабить американський бізнес.
У гіршому випадку позиції України почнуть поступово послаблюватися, а потім ситуація стрімко погіршиться, завершившись або повною поразкою, або нав’язаним “миром” під дулами автоматів.
“Американцям не сподобалося поєднання людської трагедії й стратегічного приниження в Афганістані — і їм навряд чи більше сподобається, якщо щось подібне станеться в Україні. Ця війна може переслідувати Трампа, навіть якщо він наполягає, що вона його не стосується”, — підсумував колумніст.
Оперативні зведення, події на фронті й військові рішення — у розділі «Війна».