Нині багато хто на Заході забув, до чого призводить умиротворення агресора. Проте ті, хто ще здатен мислити стратегічно, розуміють: перемога чи поразка України визначить не лише її майбутнє, а й майбутнє всієї ліберальної демократії в Європі. Саме на цьому наголошує головний економічний оглядач The Financial Times Мартін Вольф.
Йдеться не про перебільшення. Це констатація факту. Насамперед Україна бореться за право самостійно обирати свою долю — у противагу Росії, автократії, де рішення однієї людини є законом. Українці виявили неймовірну мужність, опираючись диктатурі, що прагне знищити їхню свободу.
Фіона Гілл і Анджела Сент ще 2022 року у Foreign Affairs писали, що Володимир Путін розпочав «спеціальну воєнну операцію», бо щиро вірить у «божественне право Росії» знищити українську національну ідентичність і включити Україну до складу так званої Великої Росії.
Європейцям варто пам’ятати: кордони на континенті не є остаточними — і якщо хтось відкриє скриньку Пандори, навряд чи знайдеться той, хто її закриє. Тим більше, що «п’ята колона» Путіна підбирається до влади в різних країнах ЄС.
Україна протистоїть імперії, яка прагне панування над Європою. Якщо Росія виграє, вона стане головною воєнною силою на континенті — прямою загрозою для країн-членів НАТО і ЄС. А в умовах зростаючого ізоляціонізму США це зробить Європу беззахисною.
Світовий баланс сил і цінностей буде зруйнований, якщо Європа не діятиме рішуче. Якщо переможуть осі зла — Росія, Китай і Північна Корея — хто тоді повірить у принципи свободи й демократії, якщо Захід мовчки дивиться, як ці ідеї нищать у нього під носом?
Втім, ще не пізно. Війна триває вже понад три з половиною роки. Але, як зазначає Центр стратегічних і міжнародних досліджень у звіті за червень, з 2024 року Росія змогла захопити менше ніж 1% нових територій в Україні.
(Хоча, як уточнює сам Вольф, найчастіше згадують про 20% територій, захоплених від 2014 року.)
У тому ж звіті вказується: Росія зазнала в Україні приблизно в п’ять разів більше втрат, ніж у всіх війнах, які вела від завершення Другої світової. Путін думав, що ця війна буде легкою прогулянкою. Але він фатально прорахувався.
Українці виснажені. Проте, як кажуть обізнані джерела, вони все одно продовжують боротися. Вони чинять опір не лише за себе — вони тримають удар за всю Європу. Ми не маємо повторювати помилок Заходу напередодні 1939 року. Ми повинні принаймні дати Україні все необхідне для спротиву.
Це можливо. Росія, чия чисельність майже вчетверо більша, а ВВП (за паритетом купівельної спроможності) — удесятеро, досі не змогла перемогти. Є підстави вважати, що економіка РФ у гіршому стані, ніж це визнає Кремль. Зокрема, Мінфін Швеції повідомив FT, що інфляція в Росії значно вища, ніж офіційні дані, — можливо, саме тому ставка ЦБ становить 20% при «офіційних» 10%.
При цьому ВВП ЄС та Великої Британії у 4,8 раза перевищує російський. Сукупне населення — втричі більше. У війні ресурсів це має значення. Але чи достатньо цих ресурсів виділяється Україні?
За даними Кільського інституту, донедавна США та ЄС допомагали Україні приблизно однаково. Після припинення фінансування з боку Вашингтона лише кілька європейських країн частково компенсували цей розрив. Загалом же, за підрахунками, європейці витрачають на допомогу Україні лише 0,1% річного ВВП.
Цю суму слід подвоїти негайно. Навіть тоді вона буде меншою за те, що вже виділяють Данія та країни Балтії. І лише зрівняється з внесками Польщі й Нідерландів.
Для досягнення цього мінімального рівня більші країни — передусім Франція, Італія та Іспанія — мають докластися значно більше. Поки що Німеччина виділила лише 0,13% свого ВВП, а Франція — ще менше. Вони можуть і мають дати більше. Як і решта.
Оборонна допомога США — передусім наступальна зброя — має критичне значення. Але Європа мусить виробляти більше сама, фінансувати українське виробництво та закуповувати техніку безпосередньо в США. І, можливо, нинішня холодна напруга між Трампом і Путіним сприятиме цьому.
Жахи 2025 року принесли одне — чітке усвідомлення. Навіть Трамп, схоже, зрозумів: Путін хоче виграти на переговорах те, чого не зміг добитися на полі бою.
Європейці теж мають усвідомити: Америка за Трампа — ненадійний союзник. Але її ще можна переконати, або навіть купити часом. Головне — зрозуміти, що майбутнє Європи залежить передусім від неї самої. Хоча для України вирішальною є і підтримка МВФ та інших міжнародних інституцій.
І головне — справа не лише в грошах. Йдеться про волю, час і рішучість. Європа повинна мобілізувати всі сили, щоб показати Росії: перемоги не буде. І показати Україні — вона не одна.
Навіть попри дискусійні моменти в цифрах, сама постановка питання у FT є надзвичайно точною. Україна — не випадкова жертва локального конфлікту. Це епіцентр переділу світу. Пролог, а можливо, і прелюдія до глобального зіткнення, наслідки якого не здатен передбачити ніхто.
Це було зрозуміло з першого дня вторгнення. Але лише тепер це починає доходити до Заходу. Хоч і не до всіх, кому варто було б.
Слід пам’ятати: окрім відсотків від ВВП є речі, які не вимірюються цифрами. Мова — про волю, мотивацію, готовність захищати цінності. І саме цього нині Європі бракує найбільше. Адже, за опитуваннями, навіть на словах на захист “священних кордонів” ЄС готові вийти лише одиниці. А в реальності — можливо, ще менше.