У минулі століття жінки носили багатошаровий одяг навіть у найспекотніші дні, але мали власні способи уникати перегріву. Історикиня пояснила, як вони справлялися з літньою спекою без сучасних зручностей.
Історикиня Емі Боїнгтон розповіла, що ключову роль у боротьбі зі спекою відігравала хеміза — нижня сорочка, яку жінки носили під основним одягом. Її шили з льону або бавовни, і саме вона прилягала безпосередньо до тіла.
Цей шар вбирав піт і захищав дорожчий верхній одяг від забруднення. Саме хемізу прали регулярно, що допомагало підтримувати чистоту й комфорт.
Верхні шари одягу також часто робили з натуральних тканин. Льон і бавовна дозволяли тілу краще дихати навіть у спеку.
Втім, жінки високого статусу були значно обмеженіші. Їм доводилося носити щільні та важкі тканини, які відповідали статусу, але ускладнювали перебування на спеці.
У таких випадках єдиним реальним способом полегшити стан було залишатися вдома. Там вони могли зняти корсети, стягувальні ліфи або боді, щоб нормально дихати.
У XVIII столітті в моду почали входити легші літні сукні. Їх виготовляли з льону та бавовни, що робило такий одяг менш важким у спеку.
Додатково жінки використовували широкополі капелюхи, віяла та парасольки від сонця. Саме парасольки стали особливо популярними у 1700-х роках.
За словами історикині, найкраще у спеку почувались жінки початку XIX століття. Тоді популярними стали сукні з мусліну — легкої бавовняної тканини, яка добре пропускала повітря.
Такі вбрання відкривали руки та шию, що допомагало ефективніше відводити тепло. Це значно полегшувало життя під час літньої спеки.
Історикиня також нагадала ще одну деталь: хоча жінки носили панчохи до колін, нижньої білизни під спідницями тоді не було. Це також створювало додаткову вентиляцію.
