Суперклей з’явився не завдяки цілеспрямованим пошукам, а через невдалий експеримент. Речовину двічі визнавали непридатною, перш ніж вона стала одним із найвідоміших винаходів у світі.
Історія суперклею почалася у 1942 році. Американський хімік Гаррі Кувер працював над створенням прозорого пластику для оптичних прицілів. Під час дослідів його команда синтезувала ціаноакрилат, але речовина виявилася надто липкою й непридатною для військових потреб, тому розробку відклали.
До цієї сполуки Кувер повернувся лише через дев’ять років. Разом із колегою Фредом Джойнером він шукав термостійке покриття для кабін реактивних літаків. Під час одного з експериментів ціаноакрилат настільки міцно склеїв дві призми з оксиду заліза, що роз’єднати їх уже не вдалося.
Саме тоді дослідники зрозуміли справжню цінність матеріалу. Ціаноакрилат не потребував нагрівання чи сильного тиску, а миттєво тверднув під дією вологи, яка є на будь-якій поверхні та в повітрі.
Ось шість цікавих фактів про суперклей:
- речовину двічі визнавали непридатною, перш ніж вона стала комерційно успішним продуктом;
- у продаж суперклей надійшов у 1958 році під назвою East 910, а згодом отримав назву Super Glue;
- клей не висихає, а полімеризується під час контакту з молекулами води;
- під час війни у В’єтнамі медики застосовували спрей на основі ціаноакрилату, щоб швидко зупиняти кровотечу;
- криміналісти використовують пари ціаноакрилату для виявлення відбитків пальців на складних поверхнях;
- у 2010 році президент США Барак Обама нагородив Гаррі Кувера Національною медаллю технологій та інновацій.