Старий Завіт міг бути створений не однією людиною, а десятками авторів упродовж кількох століть. Сучасні дослідження дедалі частіше руйнують традиційну версію про єдиного автора.
Про це пише National Geographic.
Протягом століть у юдейській та християнській традиції перші п’ять книг Біблії — Буття, Вихід, Левит, Числа та Второзаконня — приписували Мойсею. Саме він, за релігійною версією, отримав закони від Бога на горі Синай і записав історію виходу ізраїльтян з Єгипту.
Втім, дослідники давно звернули увагу на низку суперечностей у самому тексті. Серед них — опис смерті самого Мойсея, різні версії одних і тих самих подій, а також повтори й відмінності у стилі викладу.
Саме це стало основою для появи документальної гіпотези. У XIX столітті німецький вчений Юліус Велльгаузен запропонував теорію, яка змінила підхід до вивчення Біблії.
Згідно з нею, П’ятикнижжя сформувалося з кількох окремих джерел:
* J (Яхвіст) — використовує ім’я Бога Яхве та пов’язується з Юдеєю;
* E (Елохіст) — оперує ім’ям Елогім і походить із північних традицій;
* D (Деутерономіст) — пов’язаний із текстом Второзаконня та релігійними реформами;
* P (Священицький текст) — зосереджується на обрядах, законах і храмовій традиції.
Науковці вважають, що текст Старого Завіту складався поступово. Спочатку існували усні перекази про патріархів, вихід із Єгипту та Божий заповіт.
Перші письмові версії з’явилися приблизно між X і VIII століттями до нашої ери. У різних частинах стародавнього Ізраїлю та Юдеї формувалися власні текстові традиції.
Після політичних потрясінь — падіння Північного царства у VIII столітті до н.е. та вавилонського полону у VI столітті до н.е. — ці тексти почали об’єднувати.
Остаточне редагування, за однією з головних версій, відбулося в перську епоху між V та IV століттями до нашої ери. Саме тоді Тора могла отримати знайомий сучасному світу вигляд.
Дослідники також звертають увагу на низку ознак багатошарової структури тексту:
* дублювання історій;
* різні імена Бога в одних книгах;
* суперечності у деталях подій;
* різні мовні стилі та словниковий запас.
Велику роль у формуванні біблійного тексту відіграли історичні події: розкол Ізраїлю на два царства, ассирійське завоювання у 722 році до н.е., вавилонський полон у 586 році до н.е. та повернення до Єрусалима.
У ці періоди релігійні тексти не просто зберігали, а активно редагували. Через них народ пояснював власні трагедії та зберігав свою ідентичність.
Сучасна наука сходиться в одному: Старий Завіт — це результат тривалого багатовікового процесу, в якому брали участь різні автори, редактори та релігійні школи.