Антарктида сьогодні залишається континентом без відбитків лап, але ще століття тому її лід вперше ступили собаки. Перші хаскі прибули сюди 1899 року разом з експедицією норвежця Карстена Борхгревінка, ставши незамінними супутниками дослідників під час екстремальних зимівель.
Про це йдеться в матеріалі Т4.
Протягом “Героїчної ери” собаки відігравали ключову роль у спробах підкорення Південного полюса експедиціями Роберта Скотта та Дугласа Моусона. Вони тягли важкі сани, забезпечували логістику та навіть ставали джерелом їжі для виснажених полярників у критичних ситуаціях. Драматичний випадок Моусона, який змушений був вживати м’ясо своїх хаскі після втрати припасів, призвів до загибелі його колеги Ксав’є Мерца від гіпервітамінозу А, що підкреслило небезпечність континентальної диєти.
Упродовж більшої частини XX століття собаки залишалися на наукових станціях, допомагаючи полярникам пересуватися та підтримувати моральний дух. Однак із розвитком снігоходів та інших механічних засобів вони поступово втратили свою практичну необхідність.
Остаточне рішення про виселення собак ухвалили у рамках Протоколу про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику. Міжнародна спільнота вирішила, що присутність чужорідних видів на континенті суперечить принципам збереження унікальної екосистеми. 1964 року запровадили загальну заборону на ввезення іноземної флори та фауни, однак собаки ще три десятиліття залишалися винятком.
На початку 1990-х років наукова необхідність у хаскі була визнана нульовою. Головним аргументом стало уникнення біологічного забруднення: вірус чуми собак, який може передаватися місцевим тюленям і бути для них смертельним, та ризик порушення екосистеми через полювання на пінгвінів або турбування їхніх гнізд.
Останні собаки залишили Антарктиду в лютому 1994 року. Ця подія завершила майже столітню епоху використання тварин на континенті, залишивши його територію для наукових досліджень та дикої природи, вільної від антропогенного втручання.