Таємниця Бермудського трикутника десятиліттями обростала легендами – у цьому районі безслідно зникали кораблі та літаки, пише The Mirror. Однак тепер науковці вважають, що наблизилися до пояснення цього феномену, виявивши під поверхнею океану природні чинники, які могли призводити до катастроф.
Як зазначається, експерти давно припускали, що ключову роль могли відігравати поєднання екстремальних погодних умов та викиди метану з океанського дна, які впливали на плавучість суден і роботу двигунів. Це значно приземленіше пояснення, ніж популярні теорії про інопланетян чи часові портали.
Науковець Рональд Кнаппер у коментарі для What If Science зазначив, що в районі Бермудського трикутника раніше міг існувати метановий поклад. За його словами, з часом він міг зникнути або стати неактивним, що пояснює різке зменшення кількості загадкових інцидентів упродовж останніх десятиліть.
Найгучніший випадок у Бермудському трикутнику стався 5 грудня 1945 року. П’ять навчальних літаків ВМС США, відомих як Flight 19, зникли під час тренувального польоту над районом між Маямі, Бермудськими островами та Пуерто-Рико. Пілоти повідомляли про збої в навігаційних приладах і некоректну роботу компасів, після чого зв’язок із ними зник. Літак, відправлений на пошуки, також безслідно зник. Жодних уламків так і не знайшли. Подібні інциденти тривали до 1970-х років – зникали торговельні судна, рибальські човни та приватні літаки.
Як зазначає Кнаппер, ситуація кардинально змінилася у 1980-х роках, коли через цей район почали регулярно проходити комерційні судна. Це збіглося з розвитком супутникового моніторингу та GPS-навігації.
Скептики містичної теорії вважають, що це доводить: жодної містики не існувало, а краща звітність і точніші дані просто викрили перебільшення та випадкові збіги. Дослідники також наголошують, що раніше судна часто потрапляли в раптові шторми, потерпали від гігантських хвиль, шквалів, не маючи доступу до сучасних метеопрогнозів.
Окрему увагу нині привертає саме теорія метанових викидів. За словами Кнаппера, раптове вивільнення метану з дна океану здатне різко зменшувати щільність води, порушувати плавучість суден і роботу двигунів. Подібні явища фіксували й в інших регіонах світу.
Якщо такий активний метановий осередок колись існував під Бермудським трикутником, а згодом зник або змістився, це могло пояснити зростання й подальший спад кількості інцидентів.
Науковець підсумовує, що загальний технологічний прогрес поступово позбавив Бермудський трикутник ореолу загадковості. Колись він “процвітав в епоху без миттєвої перевірки інформації”, тоді як нині кожен політ відстежується в реальному часі, а сигнали лиха надходять миттєво.
Крім того, можливі магнітні аномалії могли з часом зміститися, як і океанське дно, що також впливає на розташування потенційно небезпечних зон.