Ілон Маск заявив про намір усунути двопартійну монополію демократів та республіканців на владу у США.
Чому на це є запит у Штатах і чи реально втілити у життя плани мільярдера – читайте в матеріалі РБК-Україна.
7 червня Ілон Маск заявив, що у США потрібно створити нову політичну партію, “яка представлятиме 80% середнього класу”. Ця заява з’явилася після його публічної сварки із президентом США Дональдом Трампом і викликала справжнє збурення у Штатах. Маск провів голосування на своїй сторінці в X, після чого справді оголосив про створення нової політсили – America Party.
Виклик двопартійній системі кидають і з іншого боку. У Нью-Йорку у праймеріз Демократичної партії на посаду мера міста переміг Зохран Мамдані, лівий політик угандійсько-індійського походження, член союзної демократам партії “Демократичні соціалісти Америки”.
Це лише останні, але далеко не єдині свідчення того, що в американському суспільстві є потужний запит на нову політичну силу.
У США протягом багатьох років домінують дві великі партії – Демократична і Республіканська. Лише від них обираються президенти та абсолютна більшість членів Конгресу. Для багатьох американців це виглядає не як повноцінна свобода вибору, а як можливість вибрати “менше зло”. Особливо це було актуально минулого року коли за президентське крісло боролися літні і неоднозначні Дональд Трамп та Джо Байден, якого згодом замінила контраверсійна Камала Гарріс.
Згідно з опитуванням Gallup в жовтні минулого року, 58% американців вважали, що потрібна третя політична партія, оскільки Республіканська та Демократична партії погано представляють інтереси народу. Це трохи менше, ніж рекордні 63% у 2023 році, але все ще відображає значну незадоволеність двопартійною системою. 69% незалежних виборців, 53% демократів і 48% республіканців підтримують ідею третьої партії.
За даними Pew Research Center, ця підтримка особливо висока серед молодших виборців: 48% тих, хто молодше 30 років, і 46% – серед респондентів віком 30-49 років.
Чому в США тільки дві партії
Формально, у США зареєстровано багато загальнонаціональних партій. Найбільш помітні серед них – Конституційна партія, партія Зелених і Лібертаріанська партія. Проте більшість із них мають незначний вплив на політичну ситуацію.
Вибори у США як правило проходять за мажоритарною виборчою системою – як на рівні штатів, так і загальнодержавні. В такій системі працює принцип “переможець отримує все” – кандидат, який перемагає у своєму окрузі, займає місце в Конгресі, незалежно від того, наскільки незначною, хоч і в один голос, була його перевага.
Це сприяє концентрації голосів навколо двох основних партій, оскільки голосування за кандидата від менших партій часто сприймається як “втрачений голос”.
Крім того, у багатьох штатах для нових партій ускладнені правила доступу до виборів. Приміром, кандидати від третьої партії часто повинні зібрати тисячі підписів, що вимагає значних ресурсів. Дві основні партії мають налагоджену інфраструктуру для цього і легко виконують цю вимогу, тоді як у малих партій може не бути для цього ресурсів.
Крім того, важливими є фінансові ресурси. Виборчі кампанії в США є дорогими, і великі донори зазвичай підтримують лише кандидатів від двох основних партій, які мають реальні шанси на перемогу. Медіа також як правило приділяють менше уваги кандидатам від третіх партій, що знижує їхню видимість.
Тим не менш, час від часу поодинокі представники третіх партій здобувають мандати завдяки своїй харизмі. Особливо в на місцевому рівні – в Конгресах окремих штатів. Однак, в таких випадках йдеться радше про окремих політиків, а не системну партійну роботу.
Чи може щось змінитися – успішні приклади
Роль партій зростає на вищому рівні – починаючи з виборів губернатора штату. Через більші масштаби тут не обійтися малою командою однодумців і потрібна хоча б якась мережа агітаторів.
В сучасній історії США було кілька випадків, коли третя партія досягала успіху на рівні окремого штату.
У 1998 році рестлер і актор Джессі Вентура став губернатором Міннесоти від “Партії реформ”, отримавши 37% голосів. Серед іншого, його перемозі сприяла харизма, медійна популярність і розчарування виборців у двопартійній системі.
У штаті Коннектикут на виборах 1990 року губернатором став Ловелл Вейкер від Партії Коннектикуту, отримавши підтримку завдяки своїй поміркованій позиції та критиці основних двох партій.
В тому ж році Аляску очолив Волтер Хікель, обраний губернатором від Партії незалежності Аляски, що виступала за більшу автономію штату.
На загальнодержавному рівні єдиним успішним прикладом є кампанія Теодора Рузвельта від Прогресивної партії у 1912 році. На президентських виборах він здобув 27,4% голосів виборців і 88 голосів у Колегії виборців, посівши друге місце. Це єдиний випадок, коли представник третьої партії випередив кандидата від однієї з основних – республіканця Вільяма Тафта.
Однак Рузвельт спирався на особистий бренд, який до того вже був напрацьований. До того він двічі вже був президентом. А Прогресивна партія виникла в результаті відколу від Республіканської, тож вся партійна інфраструктура на місцях також була готова. Проте після програшу на виборах партія зникла так само швидко, як з’явилася.
Всі ці приклади показують, що сформувати третю партію у США теоретично можна, але для цього потрібні гроші на кампанію, потужний особистий бренд її лідера, а також підтримка частини еліт у Вашингтоні та на місцях більшості штатів.
Останній пункт особливо важливий, і добитися його найважче – ті, хто пішов би проти демократів та республіканців мають бути готові до втрат – від зірваних державних контрактів й економічних збитків до ударів по особистій репутації. До слова, в рамках сварки з Маском Трамп уже натякав на перевірку контрактів Маска з державними органами, і навіть на депортацію мільярдера зі США.
Тож більшості місцевих еліт простіше домовитися про союз із демократами чи республіканцями. Проте, ситуація може змінитися. Зрештою, у США часів Трампа багато речей відбуваються вперше в історії.