У Кремля протягом близько 300 років стратегія завжди полягала в тому, що Захід повинен ослабнути, бути зруйнованим і завалитися, заявив історик і московський кореспондент, який висвітлював епоху Горбачова-Єльцина для Washington Post, Стівен Коткін.
“Це і є російська велика стратегія. У Росії все погано. Там жахливо. Але, якщо Захід завалиться – якщо Захід сам себе переможе, якщо він послабить свої власні інститути і сили, – тоді з Росією буде все гаразд. Ось чого варто побоюватися, ось про що ви говорите: що [президент США Дональд] Трамп робить роботу за [кремлівського диктатора Володимира] Путіна”, – зазначив він в інтерв’ю The New Yorker.
Він вважає, що це може бути правдою, але Коткін особисто б не проміняв американську міць на російську в будь-якому вимірі. І не став би міняти американську політичну систему на політичну систему окупантів, тому що виборці в США покарали демократів на минулих виборах – і сильно.
Історик стверджує, що вони (американські виборці) покарають будь-кого іншого, хто виявиться некомпетентним, хто не зможе виконувати свої обіцянки, хто зруйнує західні інститути, економіку, спричинить інфляцію в країні та обвалить фондовий ринок.
“Американці ненавидять війну, але ще більше вони ненавидять програвати у війні. Тож Трамп грає з вогнем”, – підкреслює Коткін. Крім того, він бачить, що населення РФ сподівається на закінчення війни. Росія, за словами експерта, втратила 700 тисяч осіб (убитими і пораненими), не добившись нічого за два з гаком роки після того, як окупантам довелося тікати з-під Харкова.
При цьому він визнає, що Україні не потрібні танки Abrams, F-16, а потрібні 500 тисяч молодих бійців. Однак у Росії теж є проблеми в кількості військових.
“Їм потрібно або змусити Україну капітулювати, чого вона рішуче не робить, або змусити інших примусити Україну до капітуляції, а я не думаю, що хтось здатний на це. Тож Росія перебуває в режимі очікування. Путін готовий іти до кінця, але російське суспільство – можливо, ні”, – заявив Коткін.
Журналіст вважає, що від самого початку головною проблемою було припущення, що Україна зможе перемогти винятково на полі бою, замість того, щоб чинити політичний тиск, щоб домогтися вигідного для себе перемир’я – такого, за якого вона збереже свій суверенітет, захищений у битві за Київ, і зможе вкластися у відновлення, обравши шлях, схожий із південнокорейським після перемир’я в Корейській війні.